Глава 20.1

ГЛАВА 20

Коли ми під’їхали до таверни, яка дійсно знаходилася всього за дві хвилини їзди від Департаменту, якраз настав час обіду. Тож майже всі столики в цьому невеликому, але затишному закладі були зайняті. Мабуть, він і справді мав попит у співробітників Департаменту Правопорядку, тому що практично всі відвідувачі були з відповідними жетонами на грудях.

Помітивши за одним зі столів Марібет і Кая, я радісно помахала їм рукою. Дівчина замахала у відповідь, запрошуючи до них приєднатися. Благо, місця за їхнім столом ще були.

Вейд, як завжди, не зміг утриматися від того, щоб не поморщитися, побачивши ельфа. Той теж не виглядав надто задоволеним компанією брата Марібет, але намагався це приховати.

– Як перший робочий день? – з цікавістю запитала дівчина в мене.

– Вельми насичений! – усміхнулася я. – Але мені подобається. Принаймні це краще, ніж папери перебирати, – я красномовно покосилася на Вейда, але той і бровою не повів, вивчаючи меню.

Сама я теж зазирнула в нього і вирішила, що обмежуся салатом із зеленню та сиром і чашкою несолодкого чаю. Марібет, яка апетитно поглинала свинячу відбивну і пиріг із грибами, явно не знала проблем з підтриманням нормальної ваги. Я зітхнула з легкою заздрістю, але нагадала собі, що результат коштує усіх зусиль.

Особливо ця впевненість зміцнилася, коли до нас підійшла гарненька офіціантка з чудовою фігурою, де все було на своєму місці, і зайвий жир не псував загальну картину. Каштанове волосся завивалося тонкими кільцями, які підстрибували навколо обличчя, що надавало дівчині схожості з лялькою. Це враження довершували і великі, нехай і трохи навикаті, сіро-блакитні очі, обрамлені довгими віями.

На дівчину безсоромно витріщалися чоловіки, які сиділи за столиками. І вона сприймала це як належне, кокетливо стріляючи оченятами на всі боки. Причому продовжила цей обстріл і підійшовши до нас.

Марібет послала їй убивчий погляд і демонстративно поклала долоню на руку Кая, позначаючи свої права на ельфа. Офіціантка миттю оцінила ситуацію і зосередилася на іншому об’єкті, вільнішому. Мене, мабуть, як загрозу вона не сприйняла. Лише обдарувала трохи глузливим поглядом.

Вейд, піднявши очі від меню, окинув дівчину пильним поглядом, від чого вона подвоїла зусилля зі стрільби очима. Мені ж чомусь стало настільки неприємно, що настрій, який було піднявся, стрімко погіршився.

– Новенька? – простягнув Вейд.

– Так, пане, – ніжно проворкувала офіціантка. – Мене звати Дагра. А ви теж працюєте в Департаменті?

– Вгадала, – він підморгнув.

І не підозрювала, що Вейд здатен так поводитися! Вже не знаю, чому я вирішила, що жінки його мало цікавлять, і він здебільшого думає про роботу. Як виявилося, і в нього є звичні людські слабкості, що взагалі-то не дивно. Вейд – здоровий молодий чоловік. Причому досить привабливий, щоб викликати інтерес у протилежної статі. Тільки явне свідчення цього далеко не тішило.

Чим більше я спостерігала за тим, як напарник фліртує з офіціанткою, тим більш кепсько ставало на серці. Сама відчувала роздратування через це. Адже нас із Вейдом пов’язують виключно ділові стосунки. Чи то так вплинув сказаний ним уранці комплімент на мою адресу? Ось і розмріялася, ідіотка!

Стоп! Я жахнулася власних думок. Про що розмріялася?! Адже я вирішила, що з чоловіками в моєму житті покінчено раз і назавжди. Вони всі лицемірні гади, не здатні на справжні почуття і готові встромити ножа у спину, коли і чекати не будеш. І живий приклад тому я спостерігаю просто зараз! Варто побачити гарненьку дівку, як чоловіки забувають про все. І думають тільки про задоволення своїх ницих потреб.

Я навіть пораділа тому, що мене охопила злість. Принаймні вона дозволила придушити інше почуття, що підозріло скидалося на ревнощі. Зараз я мало не ненавиділа Вейда. А це краще, ніж плекати якісь ілюзії щодо нього.

Насилу відвела погляд від цієї парочки і зосередилася на розмові з Марібет і Каєм. І все ж таки крадькома ловила уривки фраз, якими обмінювалися Вейд з офіціанткою. На щастя, далі звичайного базікання справа не дійшла. Напарник не став запрошувати її на побачення або натякати на продовження знайомства, хоча дівчина явно напрошувалася. І мій настрій злегка вирівнявся.

Нарешті, нам принесли замовлення. Вийшло відволіктися на щось, не боячись себе видати. Вейд став звично спокійним і неговірким, швидко поглинаючи щедру порцію смаженої картоплі з м’ясом. Я ж колупалася в салаті, з заздрістю позираючи на вміст страв інших.

Кай, спіймавши мій черговий погляд, усміхнувся:

– Ти прямо як моя мама! Вона теж постійно заморочується з приводу фігури.

– Справді? – мляво відгукнулася я. Потім виникло резонне запитання: – А вона чистокровна ельфійка?

Невже існує ще одна така ж неправильна ельфійка, як я?

– Ні, мама в мене людина, – погасив спалахнулі надії Кай. – Ельфійська кров мені дісталася від батька. Мама завжди була одержима ельфами. Тож зробила все, щоб і дитину отримати з їхньою кров’ю. Навіть в ельфійські землі їздила з цією метою, – він усміхнувся.

– Зрозуміло, в кого пішов син з такими дивацтвами, – пробурчав Вейд.

Кай ображено засопів, і Марібет поспішила розрядити напружену атмосферу: