Глава 16.3

Я настільки занурилася у власні переживання, що здригнулася, коли Вейд зі мною заговорив:

– Коротенько присвячу тебе в місцеві кримінальні розклади. Це дізнавачеві знати просто необхідно.

Я подивилася на нього і постаралася відкинути малодушні думки і зосередитися на справі.

– У Барміні повно різних банд. Але лише три з них становлять реальну силу. Одна з них – банда Скаженого Лиса, що приймає до свого складу тільки перевертнів. Другу очолює тарн Ареф Термуді, вигнаний з орочих земель за якусь провину перед владою. Під його керівництвом в основному орки, зокрема і напівкровки. Але є і люди, з найзапекліших головорізів. І третя – вампірська. Хоча бандою в повному сенсі слова її важко назвати. Просто вампірська громада настільки бореться за владу в тому районі міста, де їм дозволили оселитися, що не допускає туди будь-кого ще, хто бажає поживитися чужим коштом. І вампіри вкрай агресивні, якщо зустрічають чужинців на своїй території. Звісно, обставляють усе так, що прямих доказів проти них немає. Але тільки повний йолоп не зрозуміє, що вони в цьому замішані. У вампірському районі живуть і люди. Але вони повністю приймають правила громади. Платять данину, надають специфічні послуги. Гадаю, немає потреби уточнювати, що саме мається на увазі, – він поморщився. А я зрозуміла, що йдеться про кров, яку люди постачають вампірам. – По суті, це не банда, а клан. Його главу звуть Ангер Сальне.

– Стривайте! – прізвище здалося знайомим, і в голові спалахнув раптовий здогад. – А до нашого Габріеля цей самий Ангер Сальне, бува, не має відношення?

– Це його батько, – приголомшив Вейд. – Але Габріель давно розірвав будь-які стосунки з вампірською громадою. Вони від нього відмовилися.

– Чому? – здивувалася я.

– Якщо тебе це так цікавить, сама в нього запитай, – уїдливо відгукнувся напарник. – Якщо захоче, то розповість. А поки тобі важливо засвоїти головне: відкрито зв’язуватися з Департаментом Правопорядку ніхто з них не стане. Існує свого роду нейтралітет. Ми не втручаємося в їхні справи, поки хтось аж надто не переходить межу. Вони ж не виявляють відвертої агресії проти нас.

– Не розумію, – насупилася я, – чому б їх просто всіх не заарештувати? Ви ж навіть знаєте імена ватажків!

Вейд подивився на мене, як на невиправну дурепу, але зійшов до відповіді:

– Приблизно десять років тому особливо завзятий начальник Департаменту Правопорядку розсудив так само і спробував викорінити всю злочинність у Барміні. Врешті розпочалася різанина, зокрема і мирних громадян. А вже що творили зі співробітниками Департаменту та їхніми сім’ями, краще тобі не знати! Злочинний світ Барміна є занадто грізною силою, щоб з нею доводилося рахуватися. А наші сусіди орки і темні ельфи тільки раді були надати посильну допомогу, постачаючи бандам потужні магічні артефакти. Імператору довелося присилати сюди регулярну армію, щоб навести порядок. Але домоглися лише втечі ватажків і арешту дрібних виконавців. Перші повернулися одразу, як тільки армія залишила місто. І лише питання часу, коли вони накопичили б сили і різанина почалася б знову. До речі, того завзятого начальника Департаменту спалили живцем, підвісивши до дверей власного будинку. Дружині його теж не надто пощастило. Не буду тобі розповідати, що з нею творили озвірілі відморозки. Але повір, перед смертю вона мучилася не менше за чоловіка. Навіть дітей не пожаліли, перерізавши всім горлянки.

Я нервово зглитнула і відчула себе ще більш незатишно від думки про те, куди ми зараз їдемо. Після такої-то розповіді!

– На щастя для нас, злочинним ватажкам теж не надто хотілося знову зазнавати збитків. Тож у неформальній обстановці вдалося домовитися про умови більш-менш мирного співіснування. Хоча я не радив би тобі ходити небезпечними районами з настанням темряви, навіть з жетоном Департаменту. Твій труп потім просто не знайдуть і вважатимуть зниклою безвісти.

– Але вдень нам ніщо не загрожує? – з надією уточнила я.

– З бандитами завжди варто бути напоготові, – відгукнувся Вейд. – Але зі Скаженим Лисом я вже мав справу. Він не настільки відморожений, як, приміром, Термуді.

– Якось слабо віриться, враховуючи, що він перевертень, – зауважила я.

– Якщо перевертнів не провокувати на агресію, з ними цілком можна мати справу, – знизав плечима Вейд і глузливо додав: – Я вважав, ти не з тих, хто судить за расовою приналежністю чи будь-якими іншими відмінними рисами.

Згадавши, що приблизно такі слова я висловила йому у своїй п’яній промові, почервоніла і промовчала. Вейд хмикнув і продовжив:

– Скажений Лис з’явився у Барміні всього три роки тому. Але за цей час примудрився посісти місце на вершині злочинної ієрархії. Молодий та жвавий, як то кажуть! І досить хитрий і розумний, щоб не дозволити конкурентам себе задавити. Він домігся, щоб з ним усі рахувалися. І в нього вистачає клепки, щоб розуміти, що з Департаментом Правопорядку не варто зайвий раз сваритися.

Я трохи заспокоїлася після цих слів. Вейд усе ж таки не божевільний, щоб і справді сунутися без силової підтримки туди, де може загрожувати реальна небезпека. Принаймні хочеться так думати.

Залишок шляху мене посвячували в інші тонкощі, пов’язані з кримінальним світом Барміна, тож нудьгувати не довелося. Я гарячково намагалася все запам’ятати, розуміючи, що це дійсно корисно знати при моїй професії.