Глава 14.1

ГЛАВА 14

Прокидатися було важко. Трель магічного будильника, який я вчора якимось дивом не забула поставити на восьму ранку, здалася найнеприємнішим звуком на світі.

Запустивши одну з подушок у клятий годинник у вигляді двох долонь, що тримали сферу з вигадливим циферблатом, я протяжно застогнала. Голова здавалася непід’ємною і розривалася від болю. Мабуть, учора я була дещо самовпевнена, вважаючи, що не особливо-то і напилася. Вейд мав рацію щодо похмілля, що чекало на мене як розплата.

Вейд! Орки його роздери!

Спогади про те, як я вчора перед ним осоромилася, вибухнули в голові новим спалахом болю. І як я йому сьогодні на очі покажуся?!

Вткнувшись обличчям у подушку, що залишилася на ліжку, я знову болісно застогнала. Вставати тепер не хотілося ще більше. І я тупо лежала, розмірковуючи над своєю важкою долею. А особливо тоскно ставало, варто було уявити, як пан Бідер посміється, коли Вейд йому розкаже про мою вчорашню полум’яну промову. Ще й у всіх фарбах розпише, в якому вигляді я при цьому була і що ледве на ногах трималася.

У безсилій злості вдарила по ні в чому невинній подушці, але це мало допомогло.

Дурепа! Яка ж я дурепа!

Не знаю, скільки так пролежала, коли пролунав стукіт у двері, що болісно віддався у скронях.

Кого ще принесло спозаранку?! Невже хтось зі вчорашніх товаришів по чарці вирішив поцікавитися моїм самопочуттям? Якщо так, то це, мабуть, Марібет!

Стукіт повторився. І довелося вилазити з ліжка.

Ледве я встала на ноги, як напад запаморочення негайно потягнув мене до підлоги, змусивши плюхнутися на п’яту точку.

Лаючись, я піднялася і насилу дошкандибала до дверей. Про свій неприйнятний і навіть непристойний вигляд згадала, вже коли відчиняла двері.

Але побачивши на диво свіжого і бадьорого Вейда, який стояв за порогом, відчула це повною мірою і мало не впала знову.

Верескнувши, квапливо кинулася до ванної. І куди тільки поділася похмільна слабкість?!

Тільки там, з жахом розглядаючи в дзеркалі своє відображення, я згадала про те, що одяг так і залишився в спальні. Навіть халат був там. Я ж в самій лише нічній сорочці! Нехай і скромній, що закривала все, що тільки можна від шиї до щиколоток. Але все одно показуватися у такому вигляді перед стороннім чоловіком  – це неприпустимо!

Похмуро роздивлялася пом’яту і опухлу фізіономію з почервонілими очима і скуйовдженим волоссям. Зрозуміти, що вчорашній вечір проходив у мене бурхливо, було неважко. Ще і Вейд заявився в найневідповідніший момент, коли я не встигла хоч якось привести себе до ладу.

Але що йому потрібно? Чи вирішив познущатися, нагадавши про вчорашнє?

Я стукнулася лобом об стіну, не стримавши злості. Зовні почувся іронічний голос:

– З тобою там усе гаразд?

Прокляття! Він не пішов?! Розташувався в моїй квартирі й чекає, поки я вийду з ванної?!

– Так! – хрипло відгукнулася і поморщилася від звуку власного голосу. Він більше нагадував вороняче каркання.

– Раджу поквапитися. Робота чекати не буде, – з явними нотками сарказму додав він. – Чи ти вже передумала доводити всім, який ти чудовий дізнавач?

Сволота! Я мало не викрикнула це вголос, розуміючи, що він натякає на вчорашнє. Але судячи з усього, йти настирливий гад не збирається! Хоче вдосталь насолодитися моїм приниженням.

Довелося нашвидкуруч умиватися й обполіскуватися, а потім хоча б пальцями розплутувати волосся. Після цього я з важким зітханням таки відчинила двері ванної.

Одразу ж натрапила на глузливий погляд Вейда, який привільно розташувався на дивані у вітальні. Цей мерзотник навіть не намагався приховати посмішки чи відвернутися, щоб дати мені можливість прослизнути до спальні і зберегти хоча б видимість пристойності. Куди там! Оглядає з ніг до голови навмисно оцінювально, від чого мої щоки прямо-таки запалали.

Слоноподібною оленицею я пробігла повз нього до спальні і, зачинивши двері, нашвидку натягнула сукню і зібрала волосся в пучок. Відображення моє від цього стало не набагато кращим. Але принаймні я відчула себе впевненіше. Тож зі спальні виходила, вже опанувавши себе і набувши якомога більш незалежного вигляду.

– Чим зобов’язана вашому візиту? – холодно запитала, схрестивши руки на грудях.

Брови Вейда іронічно вигнулися, і він знову почав пильно мене роздивлятися.

– Не міг не нанести відповідного візиту після твого вчорашнього, – нарешті, промовив він, коли мій терпець вже майже увірвався.

Я знову почервоніла, відчуваючи прикрість на себе за надмірну чутливість. Потім спробувала відповісти, щоб хоч якось зберегти обличчя:

– Я вчора була не в собі. Давайте просто забудемо про те, що я тоді наговорила.

– Он як? – протягнув Вейд. – Отже, насправді ти не бажаєш довести нам, клятим жінконенависникам, на що здатна як дізнавач?

Ну от навіщо так знущатися?! Чому просто не прийняти мої жалюгідні спроби зберегти видимість пристойності і залишити прикрий інцидент у минулому?