Глава 13.1

ГЛАВА 13

Мої очі розбігалися від усього цього строкатого божевілля, що дивилося на мене звідусіль. Кай з побожним виглядом витягнув серед полотен, притулених до стіни, картину й оголосив:

– Це оновлена версія. Перший примірник був, на жаль, зіпсований.

Він скрушно похитав головою, показуючи, наскільки шкодує про втрату.

Я ж у цілковитому жаху витріщилася на щось у чорних, синіх, червоних і білих тонах, де при всьому бажанні не могла відшукати схожості з Вейдом. На тлі того, що, як пояснив Кай, покликане відобразити магічну міць моделі – спалахів блискавок і вогняних згустків – було щось на кшталт карлика з величезною деформованою головою. На цій голові не було носа. Зате очі більше нагадували блюдця і були центром картини. Дві гігантські чорні кульки похмуро дивилися на глядача. Рот чомусь знаходився над головою і був роззявлений в страхітливому крику.

Можна було б довго описувати весь той жах, що зображувався на картині, але це вже було вище за мої сили. Я почала істерично реготати, не в змозі стриматися. Як не старалася, зупинитися не могла, попри ображений вигляд Кая. Мене буквально скрутило від сміху. Гикаючи, тільки і змогла вимовити:

– Тепер я розумію Вейда!

Ельф пригнічено махнув рукою, дивлячись на мене з розчаруванням невизнаного генія.

– І ти туди ж! Я сподівався, що твоя тонка ельфійська натура виявиться більш чутливою до мистецтва.

– Пробач, але навіть для моєї тонкої ельфійської натури це вже занадто! – видихнула я, придушуючи черговий напад сміху.

– Може, повернемося нагору? – з надією запропонував Ліндсі.

Кай страдницьки зітхнув.

– Якщо вас більше приваблюють приземлені розваги, то звісно.

Марібет тільки посміхнулася і потріпала ельфа по волоссю. Вампір же перебував у прострації і з меланхолійним виглядом спостерігав за всіма нами.

Виходили ми з квартири художника набагато веселіші, ніж туди заходили. За винятком Кая і Габріеля, звісно. Утім, широка посмішка з мого обличчя почала сповзати, коли біля сходів ми зіштовхнулися з Вейдом, який, вочевидь, щойно повернувся додому.

Він окинув усіх нас несхвальним поглядом, який зрештою зупинився на мені зі ще більшим незадоволенням. Мимоволі відчула себе не у своїй тарілці, розуміючи, що за видовище собою зараз являю. П’яна, розчервоніла після нещодавнього нападу реготу, скуйовджена.

– А ця що тут робить? – процідив Вейд, ні до кого конкретно не звертаючись, але продовжуючи свердлити мене колючим поглядом.

– Взагалі-то це наша нова сусідка! – виступила вперед Марібет. – Ми саме святкуємо новосілля. Перестань бурчати і ходімо з нами! – миролюбно додала вона.

Вейд скривився так, немов йому запропонували скуштувати таргана.

– Ні, дякую! – сухо буркнув він. – А на місці декого я б не показував настільки явно, наскільки мало для нього означає нова робота. Заявитися на роботу в перший день з похмілля – вельми красномовний показник!

Мене прямо в жар кинуло від у чомусь навіть справедливого звинувачення. Хоча не скажу, що так вже сильно напилася, щоб завтра страждати від похмілля. Та й ідея щодо вечірки була зовсім не моя.

Звісно, говорити це я не стала. Лише обдарувала напарника таким самим злим поглядом, як і він мене.

Усе моє гарне враження про нього, викликане розповіддю Марібет про їхнє життя, стрімко тануло. Нехай життя у Вейда було не цукром, але це не привід ставитися до інших, як до непотребу!

– І раджу не забувати, пані Фаррен, – продовжували вичитувати мене, як дитину, що чимось завинила, – ніхто за вас ваші обов’язки виконувати не буде! Як і покривати ваші промахи!

– Я цього і не вимагаю! – огризнулася я, за що мене зміряли ще більш зневажливим поглядом, розвернулися і рушили далі.

Тільки коли десь на другому поверсі грюкнули двері, Марібет порушила незручну тишу, що запанувала серед нас:

– Та не звертай ти на нього уваги!

– Важко не звертати, – глухо відгукнулася я, відчуваючи, як до горла підкотив ком. – Враховуючи, що він мій напарник і від його думки залежить моя подальша доля в Департаменті.

– Вейд з часом до тебе звикне, – спробувала втішити мене Марібет. – Він просто вже цілий місяць сам працює і говорить, що так навіть краще. Ніхто під ногами не плутається.

– Сумніваюся, що якби я була чоловіком, реакція була б така сама. От як він ставився до попереднього напарника? Теж ні в гріш його не ставив?

– Ні, з ним вони дружили, – змушена була визнати дівчина. Я красномовно вигнула брови, демонструючи, що виявилася правою. – Але теж не відразу все було гладко. Вейд взагалі непроста людина. Зате від нього не варто чекати якоїсь підстави.

Ось у цьому я далеко не впевнена! Та і Марібет не могла бути об’єктивною в цьому питанні. А перед моїми очима знову постав той обмін поглядами між Бідером і Вейдом, коли мене йому нав’язали. Хоча, звісно, свою думку я залишила при собі.

– У житті багато розчарувань і болю, – пафосно заявив вампір, позначаючи все-таки свою присутність.