Глава 12.2

Помітивши мою похмуру фізіономію, Ліндсі відібрав у вампіра гітару і вручив Каю.

– Може, послухаємо щось більш веселе?

Я пожвавилася і навіть прихильно на нього поглянула.

– Кай теж співає? – запитала зацікавлено.

– Талановита особистість талановита в усьому! – «скромно» заявив ельф і почав перебирати акорди.

– Тільки щось пристойніше! – приречено попросила Марібет, скептично вигнувши брови у відповідь на його репліку.

Це відразу мене насторожило. Коли ж Кай заспівав, захотілося якнайскоріше заткнути вуха. Або знову дати гітару Габріелю.

Пісня, дійсно, була весела і місцями непристойна, що тільки додавало гостроти. Але голос у ельфа виявився просто жахливим і в ноти він катастрофічно не потрапляв. По-моєму, подобалося його виконання тільки Ліндсі. Той з задоволенням підспівував другові і сміявся в двозначних місцях.

Не встигла я зрадіти, коли музика стихла, як розпалений Кай завів іншу.

Ми з гномихою і Одель приречено переглянулися. Діти господині дохідного дому з дедалі більшим інтересом позирали на двері. І я їх розуміла. Ну це ж треба! Я навіть уявити не могла, що в такої ідеальної на вигляд істоти може бути настільки неприємний голос.

Марібет із зітханням сказала мені, нахилившись до вуха:

– Ну ось, тепер його вже не зупинити! Якщо він напивається до такого стану, то стає просто невгамовним.

Я тужливо поглянула на неї. Марібет же продовжувала ділитися зі мною подробицями з життя Кая:

– У такому стані він одного разу додумався відшукати десь драбину і піднятися до мого вікна з гітарою. І як тільки не вбився?! Пам’ятаю це як зараз. Третя година ночі. Брат тільки нещодавно повернувся додому. Йому тоді довелося затриматися на роботі. Втомлений, роздратований. І щойно він ліг спати, як почався «котячий концерт» під вікном. Кай тоді всіх сусідів перебудив. Вейд, недовго думаючи, вдерся до мене в кімнату, відчинив вікно і скинув бідолаху з тієї злощасної драбини разом із гітарою.

Я зойкнула і співчутливо подивилася на ельфа. А потім поставила воістину безглузде запитання, враховуючи, що зараз Кай сидить поруч з нами живий і здоровий:

– Не вбився хоч?

– Другий поверх. Тож ні, – Марібет, здавалося, не помітила безглуздості запитання. – Тільки руку зламав. Але я відразу побігла за нашим цілителем. Тож нічого страшного не сталося. Потім я Кая сильно лаяла за те, що поліз на рожен. Адже мій братик часом просто скаженіє, якщо його щось дратує!

Я нервово зглитнула, розуміючи, що моя скромна персона якраз таки підходить під це визначення. Марібет же, не помітивши реакції, продовжила:

– І ти гадаєш, Кай хоч якийсь урок з цього виніс? – вона з легким докором поглянула на свого коханого-невдаху. – Не встигла зажити рука, як він прийшов налагоджувати стосунки з Вейдом. На знак примирення приніс власноруч написаний портрет мого брата, – вона пирснула зі сміху, затиснувши рота долонею. – Ти просто не бачила той портрет! – пояснила, помітивши мій здивований погляд. – Вейд вирішив, що з нього знущаються, і одягнув цей самий портрет йому на голову. А потім зі сходів спустив. Кай тоді ногу вивихнув.

Нічого смішного я в цьому не бачила, уявивши себе на місці бідолашного ельфа. Це що, якщо я чимось розлючу напарника, він і зі мною вчинить настільки безцеремонно?

– Як можна так поводитися з кимось усього лише через те, що картина не сподобалася? – голос пролунав гучніше через обурення таким свавіллям.

Обличчя всіх за столом, навіть Габріеля, чомусь відобразили жах.

Не встигла я насторожитися, не розуміючи причини такої реакції, як пісня обірвалася на півслові. А Кай з якимось гарячковим блиском в очах подався до мене:

– Ти хочеш подивитися на мої картини?!

Решта застережливо замотала головами. У повній розгубленості я переводила погляд з одного обличчя на інше. Але відмовитися від пропозиції ельфа мені здалося неввічливим, і я невпевнено кивнула.

Кай так зрадів, що негайно підхопився з місця і махнув рукою:

– Усі ходімо! Я якраз нещодавно закінчив свою нову картину!

– Нам уже час іти! – поспішно заявила гномиха і разом з дітьми позадкувала до виходу. – Завтра рано вставати... Роботи багато...

– І в мене! – пискнула Одель, підхопившись слідом за нею.

Кай засмучено подивився на цю демонстративну втечу і окинув тих, хто залишився, таким нещасним поглядом, що ні в кого більше не вистачило духу відмовитися.

– Це години на дві, не менше, – плентаючись слідом за Каєм позаду мене, зітхнула Марібет. – От навіщо ти заговорила про картини?

– А що тут такого? – я все ще не розуміла.

Ліндсі, який завбачливо прихопив з собою пляшку, відпив з неї і підморгнув мені.

– Зараз зрозумієш!

Початок був не надто оптимістичний. Але я все ж таки сподівалася, що вони перебільшують. Навіть якщо картини не надто вдалі, то можна з ввічливості подивитися на них, покивати головою і ретируватися, не образивши художника.