Глава 12.1

ГЛАВА 12

 Вечірка поступово набирала обертів. І цьому безпосередньо сприяла кількість вина, що зникало з неймовірною швидкістю. Незабаром усі стали набагато веселішими, і бесіда за столом протікала дуже жваво.

Кай і Ліндсі розповідали такі історії, що я живіт ледь не надірвала від сміху. Навіть вирішила тимчасово пробачити напіворку грубі слівця, що іноді прослизали в мові. Хоча гномиха, яка теж неабияк захмеліла, вважала своїм обов’язком його обсмикувати, коли надто вже забувався.

Єдиний, хто здавався чужим на цьому святі життя, був вампір. Він продовжував зберігати стриману гідність і майже не брав участі в розмові. Чи то навмисно вдавав з себе лицаря сумного образу, чи то за характером був замкнутим і мовчазним.

Хай там як, Габріель лише злегка посміхався, демонструючи реакцію на жарти, але зберігав дистанцію. Марібет щосили намагалася втягнути його у спільну розмову. Але Габріель відбувався загальними фразами і здебільшого налягав на випивку.

От не знала, що серед вампірів зустрічаються такі любителі цього діла! Може, він узагалі п’яниця?

Захмелілому мозку чомусь це припущення видалося на рідкість смішним. Вампір-п’яниця! І я залилася безглуздим сміхом.

На щастя, на тлі загальних веселощів ніхто не запитав, що саме мене так потішило. А Ліндсі, який якраз розповідав чергову байку з життя стражів, прийняв це на свій рахунок і ще сильніше розпушив пір’я. Мовляв, який він дотепний. Це мене ще сильніше розсмішило.

Торкнувши за плече Марібет, яка сиділа по інший бік від мене, я пошепки запитала, сподіваючись, що вампір не почує:

– А чому Габріель такий сумний? Чи йому з нами не подобається? Тоді навіщо прийняв запрошення?

– Та не звертай уваги! – відмахнулася дівчина. – Він завжди такий! Але взагалі-то Габріель дуже порядний і хороший чоловік. Не базіка і гульвіса, як деякі, – і вона кинула красномовний погляд на Ліндсі.

Я ж розсудливо утримала готові зірватися з язика слова, що Кая так теж можна назвати. І, чесно кажучи, навіть з напіворком мені було легше спілкуватися, ніж з меланхолійним красенем-вампіром.

Звісно, це не означало, що я піддалася сумнівним чарам місцевого любителя пишних форм. Але принаймні не можна було сказати, що від його погляду молоко кисне. На відміну від деяких, хто за весь вечір навіть жодного разу до мене напряму не звернувся. Хоча, цілком можливо, що йому просто не подобалося моє товариство.

Кай розлив чергову – я вже з рахунку збилася, яку! – порцію вина. А Ліндсі перейняв ініціативу у виголошенні тосту:

– Давайте вип’ємо за нашу нову сусідку! За її незрівнянну красу!

Ні, ну це вже занадто! Я насупилася.

– Не люблю, коли настільки грубо лестять, – буркнула я, разом втративши гарний настрій.

А через випите важко було цього разу стриматися. Компліменти Ліндсі й раніше здавалися якимось знущанням. Тепер же я просто не витримала.

– Та я кажу чисту правду! – із запалом запевнив Ліндсі.

– Ще скажи, яка в мене ідеальна фігура! – фиркнула я, розпалюючись дедалі більше.

– Дик так і є! – анітрохи не збентежився цей гад.

Решта з цікавістю спостерігала за цією сценою.

– Усе, як я люблю! – кинувши на мене захоплений погляд, заявив напіворк. – Жінка має бути пишною, як здобна булочка. Щоб було за що потриматися! Не розумію чоловіків, які на кістки кидаються.

Я похлинулася черговою обуреною реплікою. А від порівняння зі здобною булочкою навіть відчула звичну нудоту, що тепер виникала як реакція на солодощі. Але головним було зніяковіння. Адже Ліндсі, судячи з усього, говорив від щирого серця. Ось же зустрічаються оригінали! Ще і гномиха його підтримала:

– Ось мій покійний чоловік теж завжди так казав!

Не знаючи, куди подітися від спрямованих на мене поглядів, що оцінювально оглядали тепер мою фігуру, я одним махом випила вино.

Марібет, на щастя, прийшла на виручку:

– Шукай собі ідеальних жінок в іншому місці, Ліндсі! Там, де шукаєш їх зазвичай. А Ленорі потрібен серйозний і порядний чоловік.

Після цього вона одразу звернулася до Габріеля, через що тільки дурень не зрозумів би, кого саме мала на увазі:

– А ти що думаєш з цього приводу, Габріелю?

Вампір, який медитував про щось своє і, по-моєму, навіть не зрозумів, про що щойно говорили, заплескав віями. Марібет терпляче повторила:

– Як тобі наша Ленора?

Я обурено ткнула її в бік. Провалитися крізь землю захотілося ще сильніше. От як дати зрозуміти цій безцеремонній особі, наскільки незручно я почуваюся через втручання в моє особисте життя? Точніше, спроб його налагодити.

– Дуже порядна і хороша дівчина, – промовив вампір стримано.

Я сподівалася на те, що на цьому Марібет заспокоїться. Але нестерпна любителька лізти не у свої справи урочисто підняла вгору вказівний палець.

– Ось! Тож розпорошуватися на всіляких легковажних типів вона не стане. Краще вже відразу почати будувати стосунки з кимось серйозним!