Глава 11.2

На щастя, поруч опинилася Марібет і взяла справу до своїх рук:

– Габріель, ну, нарешті! А то ми вже зачекалися! Проходь скоріше!

Вона доволі відчутно штовхнула мене в бік, змушуючи дати дорогу гостеві. Але її погляд при цьому був вельми задоволеним. Мабуть, моя реакція на Габріеля остаточно переконала її в правильності своїх намірів. От же прокляття!

Я приречено зачинила за новим знайомим двері й розвернулася. Габріель виголосив невелику промову, привітавши мене з новосіллям, і простягнув коробочку з подарунком.

Мої пальці злегка затремтіли під загальними зацікавленими поглядами. Але я все-таки витягла предмет, який там був – порцелянову статуетку єдинорога. Як пояснив Габріель, зображення цього звіра приносить у дім щастя і добробут.

Голосом, що зривався від хвилювання, я подякувала за подарунок і поставила на чайний столик біля стіни.

Тепер уже за столом зібралися всі, і можна було спокійно поїсти. Я раз у раз поглядала на Габріеля, якого хитра Марібет посадила поруч зі мною, і думала про те, що вона збожеволіла.

Та такий чоловік і не плюне в бік такої, як я! Не скажу, що мені дуже вже хотілося його уваги. Просто я тверезо оцінювала ситуацію. І терпіти чергове приниження не бажала. Та тільки-но бідолаха Габріель збагне, що затіяла ця невгамовна, як почне від мене шарахатися!

Тут я помітила, як, посміхнувшись трохи ширше у відповідь на черговий жарт Кая, чорнявий красень оголив два характерних ікла. Я мало не похлинулася вином, яке в цей момент пила.

Габріель – вампір?! Я ледве не впала зі стільця від такого відкриття. Те, що мені стало не по собі, це ще м’яко сказано!

Ось тепер я цілком припускала, що в ньому може проявитися інтерес до мене. Гастрономічний! Марібет що смерті моєї хоче?!

Ні, звісно, після остаточного розгрому, що стався п’ятсот років тому, вампіри стали більш цивілізованими. Але від цього страх перед ними меншим не став.

Пригадавши все, що знала про цю расу, я поїжилася. Раніше західні землі належали вампірам. І ті вкрай агресивно намагалися збільшити свої володіння, створивши для цих цілей моторошне воїнство з упирів.

Не слід плутати одне з іншим, як нам пояснював викладач з особливостей різних рас. Вампіри можуть давати потомство і звичайним шляхом. Чистокровні вампіри, власне, мало чим відрізняються від людей. Хіба що більшою швидкістю, силою та тривалістю життя, яку підтримують завдяки споживанню крові розумних істот. Причому їм достатньо певної її кількості раз на п’ять днів. Решту часу вони харчуються нормальною їжею. Можуть також пити що завгодно й отримувати всі доступні задоволення від життя.

Тільки проблема в тому, що раніше вампіри вважали людей та інші раси не більше ніж тваринами. І чинили з ними відповідно. Вбивство корови чи свині не вважається у людей злочином. Так міркували і вампіри. І жалості до своїх жертв не відчували.

Упирі ж – штучно створені істоти. Коли вампір випиває людину майже насухо і після цього напуває своєю кров’ю, у тілі жертви відбуваються зміни. Така істота вже не здатна мислити самостійно, а лише підкоряється наказам господаря. Причому являється вкрай агресивною. Єдине, що для неї стає важливим – споживання крові. На що здатні полчища таких тварюк, які винищували цілі поселення, Мадарська імперія дізналася на власному досвіді.

Людям ціною неймовірних зусиль все ж таки вдалося перемогти в тій війні. Вампіри капітулювали і, розуміючи, що справа програна, запропонували умови миру. Їм дозволять жити невеликими громадами у великих містах західних земель, контролюючи свою чисельність. Вбивати людей для підтримки життя вони припинять. Просто платитимуть охочим за споживання їхньої крові. А також обіцяють знищити всіх упирів, які залишилися, і не створювати нових.

Імператор погодився, оскільки від війни на той час втомилися всі. А навіть ті вампіри, які вціліли, могли завдати чимало проблем. Сховавшись у лісах чи горах, вони могли зачаїтися. І, рано чи пізно, збільшивши чисельність упирів, знову піти війною на людей. Тож мир був вигідний обом расам.

Вампіри свої обіцянки виконали. Але все одно при зустрічі з ними будь-яка людина відчувала цілком зрозумілий інстинктивний страх. Вампіри і селилися в основному громадами. В окремих районах, куди далеко не кожен ризикував потикатися.

І ось один з вампірів сидить зараз поруч зі мною. Живе в тому ж будинку. Ба більше, Марібет, у чиїх розумових здібностях я тепер сильно сумніваюся, вважає його підхожою для мене партією?!

Я сама не помітила, як осушила весь келих, щоб хоч трохи заспокоїтися. Раз у раз поглядала на Габріеля, чекаючи, що він будь-якої миті вчепиться іклами мені в шию. І що найдивніше, так реагувала на нього тільки я! Решта нічим не виявляла занепокоєння. Поводилися з вампіром так, наче він один з них.

Вочевидь, життя в Барміні ще більш дивне, ніж я гадала! Треба буде написати Арлін і дізнатися її реакцію. Хоча, знаючи подругу, може, вона, навпаки, буде в захваті. Арлін полюбляє неординарних особистостей і вирізняється вкрай прогресивними поглядами на життя.

І все ж таки, гадаю, навіть для неї таке застілля – це було б уже занадто. За одним столом з людьми та гномами знаходяться вампір, ельфи (я і Кай) і напіворк. Голова йде обертом! Хоча, можливо, скоро я почну сприймати таке, як належне.