Глава 10.2

Про цей диво-засіб, за допомогою якого світлі ельфи вельми збагатилися, торгуючи з людьми, я, звісно ж, чула. Завдяки цьому еліксиру старіння в людському тілі сповільнювалося. І життя подовжувалося, щонайменше, до двохсот років. Потім, звісно, все одно починався зворотний процес – природу не обдуриш. Але і такі результати вражали.

Щоправда, існували деякі мінуси, про які я не забула висловитися:

– Звісно, я чула про цей еліксир. Тільки є одне «але». Його ж треба приймати регулярно, щотижня. А коштує таке задоволення чимало! Якщо не помиляюся, десять золотих за порцію. Це де ж такі гроші знайти, щоб постійно купувати еліксири продовження життя?

– Усі проблеми можна вирішити! – знову відмахнулася Марібет. – До речі, Вейд регулярно купує для мене еліксир уже зараз. Сам-то він маг, йому не треба штучно продовжувати тривалість життя. А мені одразу сказав, що зробить усе можливе, щоб я залишалася в розквіті сил якомога довше.

Я збентежено мовчала, прикидаючи в голові, звідки у Вейда такі кошти. Якщо згадати твердження пана Бідера, що досвідчений дізнавач отримує десять золотих на місяць. Це тільки на еліксири Вейду доводиться витрачати на місяць сорок золотих! А є ще оплата житла та інші витрати.

Наче прочитавши мої думки, Марібет сказала:

– Брат заради мене на все готовий! Підробляє додатково в крамницях бойових артефактів. Заряджає їх магічною енергією. А ще береться за розслідування приватних справ. Загалом, хапається за що завгодно, аби я ні в чому не потребувала, – у її голосі почулася неприхована гордість, а я мимоволі засумувала.

Ось чому в мене немає такого брата? Звісно, я б не зловживала його допомогою. Але знати, що в тебе в житті є надійна опора і підтримка – дуже важливо. А в Марібет це є. І тепер я розуміла, чому для дівчини має таке значення думка брата і вона хоче, щоб він схвалив її вибір.

– Гадаєш, Кай зможе так само знаходити на це гроші? – перевела я розмову на колишню тему. – Адже якщо ти вийдеш заміж, навряд чи Вейд і далі опікуватиметься тобою так, як зараз.

Марібет все одно мене не переконала. Брат – одна справа. Щодо сім’ї чоловіки все-таки виявляють більшу порядність. А ось так званий коханий навряд чи здатний на самопожертву. Принаймні після Бейлі я думала саме так.

– Упевнена, що зможе! – вигукнула дівчина. – А якщо спочатку не буде виходити, брат усе одно допоможе, – додала вона, і я знову відчула напад білої заздрості. – Сім’я для Вейда – найголовніше в житті. Він не раз це говорив, ще коли наша мама була жива, – Марібет засумувала.

– А давно вона померла? – співчутливо запитала я.

Те, що нова подруга теж сирота, як і я, мимоволі зближувало. Я чудово розуміла, що вона відчуває.

– П’ять років тому. Усе сталося несподівано. Вона поверталася додому з роботи і потрапила під колеса екіпажу. Кажуть, померла миттєво, вдарившись об щось головою, – промовила Марібет, задумливо спрямувавши очі вдалину. – Вейд тоді був уже на останньому курсі Ведерської Академії магії. Хотів кинути навчання, щоб піклуватися про мене. Але я попросила цього не робити. Та і з тими грошима, які брат надсилав, підробляючи ще під час навчання, можна було якось протягнути. Коли ж він повернувся з дипломом і влаштувався на постійну роботу, все остаточно налагодилося. Ми переїхали сюди з того моторошного району, де жили раніше. Потім братові вдалося влаштувати і мене в Департамент Правопорядку. На посаду секретаря жінок усе-таки беруть охочіше, ніж на якісь важливіші. Пан Бідер мене навіть хвалив!

Я тепло посміхнулася дівчині, вже шкодуючи, що розбудила в ній сумні спогади. Але принаймні тепер я більше дізналася про неї і про Вейда. І до напарника вже не виходило відчувати таку неприязнь, як раніше. Його було за що поважати. Хоча б за те, як він ставиться до сім’ї і на що готовий заради неї.

– А де ваш батько? – обережно запитала я, чомусь відчуваючи нагальну потребу дізнатися про нових знайомих якомога більше.

– Якщо ти маєш на увазі батька Вейда, то мати ніколи про нього не говорила. Принаймні, мені. Гадаю, він кинув її, ще коли вона була вагітною. А мій... – вона скривилася, наче розкусила журавлину. – Цей так званий батько жив на те, що заробляла мама. Бив її і Вейда, безпробудно пив. Думаю, ми б не позбулися його ще довго. Але коли Вейду було тринадцять, у ньому прокинувся дар. Це сталося під час чергової бійки між батьками. Батько тоді зламав мамі руку і мало не вбив. А у Вейда вперше стався виплеск сили. Добре хоч вогняний потік пролетів повз і нікого не зачепив. Тільки меблі й одна стіна постраждали. Але батько тоді добряче злякався. А Вейд заявив йому, щоб забирався геть, інакше наступного разу перетворить його на живий факел. Ось відтоді брат і став головою нашої сім’ї. І знаєш, – вона посміхнулася, – жити стало набагато краще! Про батька ж ми більше намагалися не згадувати. А коли Вейду виповнилося шістнадцять, мама вмовила його вступити до найближчої від нас Академії магії, у Ведері. Для студентів, які подають великі надії, передбачається кілька безплатних місць. Вейд не вважав, що увійде до їхнього числа, але погодився спробувати. Ми так пишалися, коли від нього прийшов лист про те, що його прийняли. В Академії були вражені його магічним потенціалом і відразу зарахували!

Ще б пак! – мимоволі подумала я. Якщо вже архімага не вважати перспективним студентом, то кого тоді? Уявляю собі очі комісії, коли вони зрозуміли, який потенціал має хлопчина з бідної сім’ї. При всьому бажанні зарахувати замість нього в Академію когось іще, не знайшли приводу відмовити.