Глава 9.3

Поки я так міркувала, ми вийшли з будівлі і дісталися до стоянки екіпажів. Я дуже здивувалася тому, що співробітники Департаменту, виявляється, можуть користуватися службовими екіпажами за потреби. Головне, потім відзвітувати, з якою метою це було зроблено.

Марібет заспокоїла у відповідь на мої сумніви, що привід не вважатимуть вагомим.

– Я що-небудь придумаю, не переймайся! Зрештою, розподіл службових екіпажів проходить через мене, – підморгнула вона.

А я вкотре подумала, як же мені пощастило, що ця дівчина захотіла зі мною подружитися.

Ми втрьох розмістилися в екіпажі зі знаком ДП на дверцятах і покотили в бік житлового району, де мешкали мої нові приятелі. Дорогою Марібет завзято давала мені настанови, закликаючи не зв’язуватися з Ліндсі, хоча я і так не збиралася цього робити.

– Він постійно змінює жінок, наче рукавички! Мало не щотижня зустрічається з кимось новим. Причому де тільки бере таких галасливих?! Від цього всі сусіди страждають!

– Стривай... – до мене запізніло дійшло. – Це що Ліндсі теж у тому дохідному домі живе?

– Так, – підтвердила вона. – Він сусід Кая. До речі, раніше вони були друзі не розлий вода. Разом шастали по всіляких сумнівних закладах.

Вона з явним докором покосилася на зніяковілого ельфа. Той спробував виправдатися:

– Так це було раніше! До того, як ми з тобою почали зустрічатися ...

– Все одно! – видно було, що ця тема для Марібет украй болюча. – І, між іншим, ти досі з ним спілкуєшся!

– Але ж він в цілому непоганий хлопець, – примирливо простягнув Кай. – Просто ще не знайшов тієї, заради кого йому б захотілося змінити своє життя. Ось, до речі! – він зрадів, подивившись на мене. – Може, якраз Ленора і стане такою дівчиною!

– Ні! – хором заперечили ми обидві, чим змусили ельфа засмучено цокнути язиком.

– Нехай тримається від Ленори подалі! – палаючи праведним гнівом, сказала Марібет. І я відчула до неї за це щиру вдячність. Щоправда, рівно до тієї миті, як дівчина сказала: – У мене для Ленори є дехто кращий на прикметі!

Ось це зауваження сильно насторожило! Але часу розпитати подробиці не було. Ми вже в’їжджали на чистеньку і красиву вулицю з доглянутими будинками, серед яких був і потрібний нам. Щойно я його побачила, як одразу зрозуміла – саме тут мені й хочеться оселитися! Двоповерховий, доволі великий, оточений невеликим садом, він прямо милував око.

Пані Мідіган, повненька й охайна гномиха, зустріла нас зі стриманою гідністю. Ми якраз відволікли її від роботи в саду, але жодних нарікань не було. Вона провела нас до світлої і затишної квартири, де жила сама. Посадила за стіл і напоїла чаєм. І тільки потім почала розпитувати.

Кай і Марібет навперебій розписували, яка з мене вийде безпроблемна постоялиця, і що вони готові за це поручитися. Мені не давали навіть слова сказати. Хоча, може, і добре. Раптом тільки все зіпсувала б.

Пані Мідіган з ввічливою посмішкою кивала і кидала на мене пильні погляди. Потім поставила кілька запитань про моє колишнє життя. Розповіла, які тут порядки і скільки коштуватиме житло.

Я запевнила, що мені все підходить, навіть не дивлячись. Але вона все-таки наполягла, щоб я піднялася на другий поверх і оглянула квартиру.

Марібет і Каю довелося вже бігти – обідня перерва закінчувалася. Але вони сказали, що заглянуть пізніше, щоб підготуватися до вечірки.

Квартира під номером вісім, де я мала жити, теж виявилася світлою і затишною. Тут було дві кімнати, не рахуючи маленького закутка для кухні і вбиральні. Меблі, хоч і недорогі, але добротні й підібрані зі смаком.

Що особливо сподобалося, так це великий балкон, куди можна було потрапити з вітальні. Звідти можна було милуватися садом і тихою вулицею. На балконі стояли два плетених крісла і столик. Я уявила собі, як увечері сидітиму тут з чашкою чаю і дивитимуся на зірки. Настрій сам собою поповз вгору.

– Усе просто чудово, пані Мідіган! Мені підходить!

– От і добре, – посміхнулася жінка. – Готувати й прибирати будете самі?

– Ні, у цьому я покладаюся на вас, – поспішно сказала я.

– Тоді за житло й обслуговування буде три золотих на місяць. Плату я беру наперед.

Знову подумавши про те, що такими темпами мої заощадження почнуть танути не по днях, а по годинах, я витягнула з кишеньки на поясі монети і вручила господині. Вона одразу ж передала мені ключ і сказала, що тепер я можу почуватися тут, як удома.

– Скажіть, а де тут можна знайти кравчиню? Не надто дорогу, але вправну, – поспішила запитати я, коли господиня вже збиралася покинути мою квартиру.

– Так на першому поверсі в четвертій квартирі в нас якраз кравчиня живе! – пожвавилася гномиха. – Вона приймає прямо вдома. Тож можете до неї звернутися.

Зрадівши, я подякувала пані Мідіган і негайно дослухалася до її поради.

Жінка середніх років, непримітної зовнішності, але приємна у спілкуванні, зустріла мене зі щирою привітністю. Ми з нею обговорили замовлення. Я вирішила пошити ще три сукні й підігнати по фігурі ті, що вже є. Кравчиня запевнила, що постарається все зробити якомога швидше. І плату задирати не стала. Розпрощалися ми цілком задоволені одна одною.