Глава 7.1

ГЛАВА 7

Пан Бідер виявився чоловіком років тридцяти п’яти. Досить привабливим, нехай обличчя й не вирізнялося правильністю рис. Занадто вузьке підборіддя, гострий ніс і глибоко посаджені карі очі. Шкіра смаглява, волосся чорне і кучеряве.

Що одразу впадало в око, так це енергійність у всіх проявах. Цього чоловіка важко було уявити типовим чиновником, який звик скніти над паперами. Може, через те, що навіть сидячи за столом, він ні на мить не залишався в нерухомості. То постукував пальцями по стільниці, то поправляв високий комір, то гортав якісь документи. Видно було, що пан Бідер намагається стримувати такі пориви і зберігати кам’яне обличчя, але виходило погано. Надто жива міміка в нього була.

– Доброго дня! – пискнула я.

Якось моя бравада швидко випарувалася, коли довелося побачити майбутнє начальство на власні очі.

Чоловік підхопився з місця, як і належить при появі жінки, чому явно був радий – з’явився привід встати з-за столу. Вийшовши мені назустріч, обдарував люб’язною посмішкою і кивнув на знак привітання. Я змусила себе зробити кніксен, ледве при цьому не впавши – настільки затряслися ноги.

– Вітаю вас! Сідайте! – він гостинно махнув рукою в бік стільця для відвідувачів, що стояв навпроти столу.

Бігцем оглянувши кабінет, я помітила, що тут усе занадто хаотично. Масивні старовинні меблі поєднувалися з більш сучасними світлими кріслами, що стояли біля вікна поруч із чайним столиком. Утім, з вигляду господаря кабінету і так можна зрозуміти, що він натура суперечлива.

Поки я з полегшенням вмощувалася на стільці, намагаючись виглядати більш впевнено, ніж почувалася насправді, пан Бідер повернувся до столу. Але замість того, щоб сісти за нього, притулився до стільниці й залишився стояти.

– Дозвольте дізнатися ваше ім’я, пані, і ціль звернення до нашого відомства, – перейшов він до справи, окидаючи мене чіпким поглядом.

Одразу ж стало зрозуміло, що попри деяку ексцентричність Бідер був фахівцем своєї справи. Адже не дарма його призначили начальником Департаменту Правопорядку! Чи це дружина – донька губернатора – подбала про призначення? Треба буде розпитати Марібет на дозвіллі.

– Моє ім’я Ленора Фаррен, – впоравшись із тремтінням у голосі, відповіла я. – Мені надіслали лист про те, що я підходжу вашому Департаменту як дізнавач.

Маска люб’язності негайно злетіла з обличчя пана Бідера. В очах виразно відбилося роздратування. Але воно майже одразу змінилося холодною ввічливістю. А мене тепер огледіли зі ще більшою прискіпливістю.

Ледь помітна посмішка, що стала результатом огляду, впевненості не додала. Явно потішається і вже передчуває, скільки я протримаюся на цій посаді. І прогнози для мене не надто втішні.

Пан Бідер повернувся за стіл і, порившись у купі паперів, навалених по всій поверхні, витягнув потрібні. Мабуть, там були мої дані та документи про прийняття на роботу. У листі-пропозиції моїх послуг повірений, напевно, виклав усе важливе. Але пан Бідер вважав своїм обов’язком влаштувати мені справжнісінький допит.

– Для початку хотілося б дізнатися більше про майбутню співробітницю, – у голосі виразно почувся сарказм. – Скільки вам років, пані?

– Двадцять один рік, – холодно відгукнулася я, своєю чергою, буравлячи пана Бідера не надто приязним поглядом.

– Наскільки я розумію, досвіду роботи у вас немає? – хмикнув начальник Департаменту.

– Я щойно закінчила Академію магії в Таросі, – сухо підтвердила я. – У листі, де я пропонувала свої послуги, має бути це зазначено.

– Диплом з відзнакою? – послідувало нове запитання.

От же гад! Явно ж знає, що ні.

– Ні, – озвучила я власні думки. – А це проблема?

– У нашому відомстві віддають перевагу найкращим фахівцям, – зверхньо відповіла вередлива сволота.

І ось що на це сказати? Я стиснула зуби та буркнула:

– Отже, я вам не підходжу?

Він страдницьки закотив очі. Мабуть, уявив собі реакцію дружини, якщо мене прожене. Потім неохоче відповів:

– Час покаже. Поки що ми згодні прийняти вас на випробувальний строк.

– І скільки ж він триватиме? – вирішила уточнити я, щоб перестрахуватися.

Хоча сумніваюся, що пана Бідера щось зупинить від того, щоб звільнити і після закінчення випробувального строку.

– Два місяці, – процідив він, і на його обличчі відобразилася насмішка. Мабуть, чоловік сильно сумнівався, що я і стільки простягну. – Повернемося до ваших даних, – начальник рвучко почав гортати папери. – Який ваш магічний резерв?

– Триста двадцять пірнів*, – відгукнулася я.

– Непогано, – простягнув пан Бідер. Але не встигла я зрадіти, як одразу ж уїдливо додав: – А скільки було, коли ви тільки вступили до Академії?

– Триста п’ять, – неохоче зізналася я, відчуваючи, як полум’яніють щоки.

З красномовного погляду начальника стало зрозуміло, які висновки він зробив з цього приводу. Те, наскільки мало я дбала про розвиток магічного дару, раз він залишився майже на колишньому рівні.