Глава 6.3

Перш ніж іти до приймальні, я заскочила у вбиральню, що трапилася на шляху. Необхідно заспокоїтися і привести себе до ладу перед важливою зустріччю.

З дзеркала на мене дивилася пухка дівчина з червоними від збентеження щоками і палаючими від обурення очима. Волосся злегка розпатлалося. Тож довелося його переплітати, щоб надати собі більш пристойного вигляду.

Роздивляючись свою фігуру, злегка замасковану вдалого крою сукнею, я щиро дивувалася, як мене можна вважати гарною. Хоча на смак і колір, як то кажуть... Знаходяться і цінителі пишних форм. І цей напіворк, цілком можливо, саме з таких.

Що ж, значить, найкращий вихід позбутися небажаного шанувальника – якомога скоріше схуднути, що я взагалі-то і збиралася зробити.

Трохи заспокоївшись і впевнившись, що зовні здаюся незворушною, я залишила вбиральню і рушила до приймальні.

Там, на почесному місці за столом поруч із дверима до кабінету начальника, сиділа гарненька дівчина, яка розбирала папери, що лежали перед нею.

На лавках уздовж стін сиділи відвідувачі. Тішило, що їх не надто багато. Хоча, може, приходять сюди за записом у призначений час?

Думка про те, що я можу сьогодні й не потрапити на прийом, неабияк занепокоїла. Що мені в такому разі робити?

Підходячи до столу секретаря і розглядаючи співробітницю Департаменту, я ще й упевнилася у своїх побоюваннях щодо того, через що мене визнали придатною на цю посаду. Дівчина була дуже приваблива. Зі світло-русявим волоссям, зібраним в елегантну зачіску, і блакитними очима. До її фігури не можна було причепитися за всього бажання. І груди є, нехай і не надто великі, і талія тонка, ні грама зайвого жиру. Подумавши про те, які ще вона тут може виконувати обов’язки, крім секретарських, я зніяковіла.

– Доброго ранку! – привітала я її, звертаючи на себе увагу.

Дівчина посміхнулася офіційно-ввічливою посмішкою і теж привіталася.

– Чим я можу вам допомогти?

– Я хотіла б зустрітися з начальником Департаменту Правопорядку – паном Бідером.

– Вам призначено? – поцікавилися в мене, і я приречено замотала головою.

– Ні.

– Тоді для початку я запишу вас на прийом. Боюся, сьогодні в пана Бідера все розписано. З якою метою ви хочете його бачити?

– З приводу роботи, – уже ні на що не сподіваючись і змирившись з тим, що доведеться піти піймавши облизня, відповіла я. – Департамент давав оголошення про вакансію дізнавача. Мені повідомили в листі, що готові взяти на цю посаду.

– Так що ж ви одразу не сказали?! – дівчина сплеснула руками, і її посмішка стала більш щирою. – Пані Фаррен, наскільки я розумію? Ми вас давно чекаємо!

Я сторопіла, боячись повірити власному щастю. Щоправда, одразу ж виникли резонні побоювання щодо причин подібної радості. Це що начальнику так не терпиться отримати у свій особистий службовий гарем ще й ельфійку?

– Зайдете одразу після відвідувача, який зараз у пана Бідера, – підморгнула мені секретарка. – Я, до речі, Марібет. Можете так і називати. Мене всі так звуть. Сподіваюся, ми знайдемо спільну мову і навіть подружимося. Тут так мало жінок працює, що нам гріх не триматися разом!

Я ледве втрималася від уїдливого натяку щодо жінок, які тут працюють. Хоча те, що Марібет нічим не виявила очікуваної реакції з приводу мого зовнішнього вигляду, злегка заспокоювало. Може, я помиляюся? І їм дійсно потрібен саме новий дізнавач?

– Буду рада, – згадавши про правила хорошого тону, посміхнулася я. – Тоді ви теж можете звати мене на ім’я. Я Ленора.

– Дуже приємно познайомитися, – її гарненьке личко прямо-таки засвітилося.

– Мені також, – пробурмотіла я й обережно додала: – Скажіть, а чому ви так довго не знаходили нового дізнавача? Я вважала, що на цю посаду має бути багато охочих.

Марібет чомусь розсміялася. Потім, понизивши голос, сказала:

– Тільки між нами. Дружина пана Бідера... Щоб ви розуміли, вона дочка губернатора... Ця оригіналка щосили бореться за права жінок. Нашому Бідеру весь мозок виїла, змушуючи збільшити штат саме жінками. Нібито з нами чинять несправедливо і таке інше. А тут якраз звільнилася посада дізнавача. Колишній одружився і переїхав до іншого міста. Пізніше можу розповісти подробиці, – тараторила вона, безсоромно ділячись зі мною всіма цими секретами і, мабуть, уже вважаючи своєю. – Так от, наша невгамовна Філліс дізналася про це і завзято взялася за справу. Ще й батька залучила, щоб теж насів на зятя. Мовляв, імператор щосили впроваджує прогресивні закони, а твердолобі мужлани затято їх ігнорують. Тож ось результат – ваша пропозиція послуг була дуже доречною!

Я очманіло дивилася на дівчину, відчуваючи, як водночас радію і тривожуся через такий поворот. Радію через те, що мої найгірші підозри не підтвердилися. Але і для тривоги існували причини. Щось мені підказувало, що начальник, якому довелося поступитися напору дружини, зробить усе, щоб довести хибність цього рішення. Те, що я абсолютно не підходжу на цю посаду. Мене постараються сплавити звідси якомога швидше, щоб око нікому не муляла. І ось це далеко не тішило!

Що ж... Я мимоволі розправила плечі і примружилася, дивлячись у бік дверей. Не дочекається! Ось тепер у мене з’явився більш ніж вагомий привід з подвоєним завзяттям доводити, що я на багато що здатна. Так просто їм мене не позбутися!