Глава 6.2

Переді мною навіть двері відчинили і допомогли вийти. Мабуть, візник все ще перебував під враженням отриманої від мене плати у дві срібні монети. З огляду на те, що в Таросі задовольнялися від п’яти мідяків до одного срібляка, залежно від дальності відстані, мене точно обібрали! Їхати довелося від сили хвилин двадцять.

Але нічого не поробиш, раніше треба було думати. Та надто вже хотілося якомога скоріше забратися зі станції!

Поставивши поруч мою дорожню сумку, візник знову видерся на козли і поїхав далі у пошуках нової жертви.

Я ж поправила одяг і волосся, зібране в сувору зачіску, і рушила до сходів будівлі Департаменту Правопорядку. Якщо тут так само, як у Таросі, то, можливо, тут же розташований і міський суд.

Людей навколо було чимало, як і стражників. Усі з поважним виглядом ішли у своїх справах. Чи вдасться мені стати частиною всього цього впорядкованого світу?

Поки що на мене мало хто звертав увагу. Навіть мої ельфійські вуха і специфічний вигляд не справляли такого сильного враження, як у Таросі. Мабуть, ельфи тут не настільки вже і рідкісне видовище.

Хоча все ж таки знайшлися ті, хто придивився уважніше і не втримався від посмішки. Але ніхто мене не зачіпав і не зупиняв.

Щоправда, рівно до тієї миті, як я увійшла у двері й опинилася біля поста охорони – двох чоловіків суворого вигляду. Причому один, судячи з розмірів і обрисів чола і брів, наполовину орк.

Я нервово зглитнула. Хоча цей навряд чи стане на когось накидатися – все ж таки на службі. Та й озброєний не по-варварськи, а стандартним мечем, що висів у піхвах на поясі.

Помітила на його зап’ястях браслети захисту від ментальної та бойової магії, і магаук на пальці – перстень у вигляді павука. Про останню річ варто згадати особливо. Зброя, заряджена бойовими конструктами, яку за потреби можна пустити в хід. Розрахована вона, звісно, на певну кількість зарядів, потім потрібне підживлення. Але все одно для воїнів, які не володіють магією, це чимала підмога, якщо доведеться зіткнутися з бойовими магами.

До речі, в побуті магауки носять лише ті, хто має спеціальний дозвіл. Це, звісно, не заважає купувати їх нелегально, але таке карається законом.

Якщо я стану дізнавачем, мені магаук теж мають видати! Тож я з непідробним інтересом витріщилася на цей предмет, який раніше бачила лише здалеку або на картинках у підручниках.

Навіть не відразу усвідомила, що напіворк мене роздивляється з не меншим інтересом. Лише коли його грубувате обличчя прорізала широченна посмішка і пролунав голос, я схаменулася:

– Що привело сюди таку гарну панянку?

Він що знущається?! Ні, я розумію, що мій зовнішній вигляд може викликати бажання поглузувати. Але прямо назвати мене гарною – це вже край цинізму.

Насупившись і всім своїм виглядом демонструючи, що думаю з приводу настільки сумнівного жарту, я подивилася в обличчя нахаби.

– У мене справа до начальника Департаменту Правопорядку.

– На прийом записувалися? – втрутився другий охоронець.

Він, на відміну від товариша, зберігав незворушний вигляд, за що я відчула до нього повагу і вирішила звертатися тільки до нього.

– Ні, але... – почала було я і знітилася. – А це обов’язково?

– Зверніться до секретаря і запишіться, – проінструктував мене стражник і махнув рукою в бік сходів. – Але для початку покажіть посвідчення особи. Ми занесемо в журнал ваші дані.

Я почала ритися в сумці, намагаючись відшукати документи. От що мені заважало покласти їх нагору?! Тепер же, за всім відомим законом підлості, кляте посвідчення ніяк не вдавалося знайти!

Поки я, тішачи око інших відвідувачів, що проходили повз пост, і самих охоронців, стояла в не надто пристойній позі, нахилившись над сумкою, хотілося крізь землю провалитися. Особливо ніяково стало, коли нахабний напіворк безцеремонно поклав свою лапу на мою філейну частину і запитав:

– Може, допомога потрібна?

Спалахнувши до коренів волосся, я скинула його руку і випросталася, всім своїм виглядом демонструючи обурення.

– Сама впораюся! А вам раджу не забувати про правила пристойності, якщо не хочете, щоб я поскаржилася вашому начальству!

– Ух, яка грізна! – захоплено вигукнув цей негідник, продовжуючи радісно скалитися. – Вогонь, а не дівка! Може, сходимо кудись сьогодні ввечері?

Ні, ну це вже ні в які рамки не лізе! Чи йому так нудно на посту, що вирішив знайти собі хоч якусь розвагу?

– Робити мені більше нічого, як витрачати свій час на невихованих мужланів! – заявила я і демонстративно встала з іншого боку від сумки, щоб моя дупа не маячила перед охороною.

Але зробила тільки гірше – тепер гад отримав можливість витріщатися на мої груди. Навіть скромна сукня не приховувала зрадницьких обрисів. Тим паче в такій позі, коли доводилося ритися в сумці.

Другий стражник несподівано сказав:

– Та не світить тобі нічого, Ліндсі! Це ж ельфійка. У них усіх зарозумілість хмари пробиває.

Я настільки здивувалася такому зауваженню, що перервала своє заняття. Особливо коли напіворк цокнув язиком і зітхнув, погоджуючись з приятелем.