Глава 5.1

ГЛАВА 5

Наступного дня приїхав пан Дартмур. Поважний літній гном, повірений мого батька, якому той доручив турботу про мене до повноліття.

Торни делікатно залишили нас наодинці у вітальні, щоб ми могли спокійно вирішити всі питання.

Як завжди, гном був лаконічний і стриманий. Попри те, що це був дуже чесний і порядний чоловік, спілкування з ним з незвички могло вибити з колії. Не встигнувши привітатися і ледве дочекавшись, поки ми залишимося удвох, повірений повідомив:

– У мене ще багато інших справ. Тому не будемо гаяти час. Спочатку в мене до вас найнагальніше запитання. Як накажете розпорядитися залишеною вам у спадок сумою?

Над цим питанням я вже думала, тому була готова відповісти. Дивлячись на те, як худенький, що для цієї раси, скоріше, виняток, чоловічок з діловим виглядом дістає з кишені блокнот з магічним пером і готується писати, промовила:

– Я хочу взяти з собою до Барміна сто золотих. Решта нехай залишиться на моєму рахунку в Тароському імперському банку. Можливо, пізніше я переведу їх у банк за новим місцем проживання. Але поки що не впевнена.

Та і, поклавши руку на серце, брати з собою більш значну суму до міста, де життя не настільки розмірене і впорядковане, як тут, було лячно. Що як знову війна почнеться або ще якісь непередбачувані події?

– Це дуже розумно, юна леді, – поважно кивнув гном, почухавши кінчиком пера підборіддя з окладистою бородою. – Тоді я перейду до ще одного доручення, даного вашим батьком перед його передчасною смертю.

Я покосилася на скриньку з червоного дерева середніх розмірів, яку гном приніс із собою і поставив на столик поруч з кріслом. До цього моменту я вважала, що там папери про мою спадщину. Але їх повірений дістав з папки і мовчки передав мені. Там був потрібен тільки мій підпис. І, навіть не дивлячись, можна було не сумніватися – все оформлено як слід, і тепер я повноправна власниця п’яти тисяч золотих. Відсотки ж з цих грошей щомісяця справно перераховувалися на моє утримання. Гадаю, ці надходження і далі будуть незайвими, тож залишити гроші в банку – правильне рішення. Хто знає, як складеться моє життя в Барміні!

Але взагалі-то я воліла б жити виключно на зарплату і довести самій собі, що в змозі забезпечити власні потреби.

– Ваш батько розпорядився передати вам ось це, – гном і справді кивнув на скриньку. – Після повноліття. Наскільки я розумію, це залишилося від вашої матері.

Пан Дартмур витримав належну паузу на знак поваги до моєї втрати. Хоча в його випадку навряд чи варто було розраховувати на щире співчуття. Він просто дотримується правил пристойності.

Звістка про те, що мама теж щось мені залишила, неабияк заінтригувала. Я навіть подалася вперед, з жадібною цікавістю розглядаючи звичайнісіньку скриньку з тих, у яких тримають прикраси чи якісь дрібниці. Тільки виховання втримало від того, щоб негайно її схопити і відкрити на очах у гнома. Але пан Дартмур ще не закінчив. І тому доводилося терпіти, мимоволі постукуючи носком черевичка об підлогу.

– До скриньки додавалося ще ось це, – гном покопався в папці й витягнув запечатаний магічною печаткою конверт, на якому гарним розмашистим почерком значилося моє ім’я. – Це теж від вашої матері. У листі все пояснюється. – Він поклав конверт поруч зі скринькою. – А тепер дозвольте відкланятися. Відтепер мої зобов’язання щодо вас можна вважати виконаними.

Пан Дартмур зіскочив з крісла, з якого звисали його коротенькі ніжки, що не торкалися підлоги. Якось при цьому він примудрявся не виглядати смішним і не втрачати статечного вигляду.

Я теж поспішила встати і зробити кніксен, прощаючись із повіреним. Почала було йому дякувати, але гному явно не терпілося взятися за вирішення інших справ. Він узагалі був рідкісним трудоголіком. Тож я швидко закруглилася. Тим паче що і самій не терпілося поглянути на принесені ним речі.

Гадаю, розлучилися ми цілком задоволені одне одним. І мені навіть буде не вистачати цього тямущого виконавця, до якого можна було звернутися з найрізноманітніших питань і отримати кваліфіковану допомогу. Але я вже вирішила, що з няньками покінчено і тепер сама буду вирішувати свої проблеми.

Насамперед я схопила скриньку і спробувала її відкрити.

Аякже! Зробити це виявилося непросто. Там був особливий замок. Не простий, а магічний. І чомусь про це поважний пан Дартмур забув згадати.

Хоча...

Поміркувавши кілька секунд, я почухала перенісся і подивилася в бік листа. Гном же сказав, що там усе пояснюється.

Я схопила конверт і покрутила в руках. Те, що перейнялися таким ступенем захисту, як магічна печатка, вже говорило багато про що. Прочитати цей лист може лише той, чий зліпок аури поміщений на печатку. Судячи з усього, це я. Якби розкрити конверт спробував будь-хто інший, той би самознищився.

Знову поглянула на скриньку. Може, і там усе влаштовано за тим самим принципом? Піднісши палець до замка, я притиснула його, даючи можливість пристрою просканувати ауру.

І знову розчарування! Мабуть, зі скринькою все складніше.

Вилаявшись, я повернулася до листа. З розкриттям конверта не виникло складнощів. І незабаром я вже тремтячими від хвилювання руками розгортала папір, списаний тим самим почерком, що був на конверті. Від усвідомлення того, що це писала мама, до горла підкотив ком.