Глава 4.1

ГЛАВА 4

Це сталося за три дні до закінчення мого перебування в будинку Торнів. У листі від повіреного було сказано, що Департамент Правопорядку міста Барміна готовий запропонувати мені посаду дізнавача.

Я мало не проломила підлогу у своїй кімнаті, коли мимоволі застрибала від радості.

На шум збіглися перелякані Торни, які вже не знали, чого ще чекати від такої проблемної гості. Але коли дізналися про причину мого шаленого захвату, пораділи разом зі мною.

Щоправда, Арлін знайшла і привід для смутку:

– Адже це на іншому кінці імперії! Цілих три тижні треба добиратися! Може, знайдеться місце ближче? Ми б тоді частіше одна одну відвідували!

– Якби переді мною вишикувалася ціла черга охочих запропонувати мені місце, я б ще подумала, – хмикнула я. – Але щось я такої не спостерігаю! Тож відмовлятися від єдиного шансу отримати нормальну роботу – просто безглуздо.

– Але ж це так далеко! – продовжувала бідкатися Арлін.

– Та і життя у Барміні, наскільки я чув, дуже відрізняється від нашого, – втрутився пан Торн, який теж замислився про мою долю на новому місці. – Поруч кордони трьох держав. А у самому місті хто тільки не живе!

– Ні, так навіть цікавіше! – не погодилася з ним донька. – Річ не в цьому. Просто дуже далеко!

Я ж лише відмахувалася від усіх їхніх спроб зменшити мою радість.

Бармін і справді мав особливий статус у Мадарській імперії. Він неофіційно вважався другою столицею держави, займаючи вкрай вдале для дипломатичних і торгівельних відносин місце. Знаходився на перетині шляхів з іншими країнами: ельфійськими землями, тарно-оркськими і через море – птерськими. Чи треба дивуватися, що там можна зустріти представників найрізноманітніших рас?

В інших частинах Мадарської імперії, крім західних земель, де і знаходиться Бармін, в основному живуть люди. Не рахуючи гномів і перевертнів, які давно асимілювалися з місцевим населенням. Їх, звісно, набагато менше, ніж чистокровних людей, але зустрічаються повсюдно. А ось вампіри воліють селитися саме на західних територіях, що колись належали їм. Звісно, їхня чисельність тепер сильно зменшилася, але все одно з вампірською громадою воліють рахуватися. Тож і в Барміні, напевно, вони є.

Вже не кажучи про орків! Ці південні племена то воюють з нами, то укладають мир, то знову воюють. Після військових конфліктів на землях, що зазнали нападу, залишаються жінки, які потім народжують напівкровок. А ті, виховані в традиціях людей, уже не вважають себе орками. Та й ельфійських напівкровок на кордонах з їхніми територіями можна зустріти. Хоча ельфам змушувати жінок до близькості не доводиться – ті, швидше, вважають таке за честь.

Взагалі ельфи такі сноби, що рідко опускаються до зв’язків з іншими расами. Але бувають і винятки. Коли якийсь пихатий гостровухий залишає свої землі, бажаючи помандрувати або у справах відвідати Мадарську імперію, то цілком може спокуситися гарненькою туземкою. Вони людей саме так і називають. Туземцями. Або дикунами. Мама розповідала про це, коли ще була жива і я просила її розповісти щось про одноплемінників. Але говорила вона про колишнє життя з неохотою, та і давно вже не поділяла поглядів ельфів.

Я ж взагалі виховувалася як звичайна людина, тож вважала себе однією з них. І знаючи про зарозумілість одноплемінників, не надто горіла бажанням з ними зустрічатися.

Ельфи вважали себе ідеалом краси і величі. І ставилися до решти розумних дуже зверхньо. При цьому не гребували торгувати з людьми і використовувати їх для свого збагачення.

Світлі ельфи хоча б виступали на боці людей під час конфліктів з орками та їхнім панівним прошарком – тарнами. А ось темні зберігали нейтралітет. Їм було начхати, якщо орки переб’ють людей чи світлих ельфів. Навіть, мабуть, пораділи б такому. Та і місцевість, у якій жили темні ельфи – гориста і сувора, не викликала в орків бажання її захопити. Інша річ – родючі та лісисті землі людей і світлих ельфів.

Щодо птерів слід сказати окремо. Це відокремлена раса крилатих істот із сильним даром емпатії. Живуть птери на неприступному острові, оточеному скелями по всій береговій території. Тож пробратися туди складно навіть морем. Напевно, тому до них мало хто потикається. Самі ж птери іноді відвідують інші землі з метою торгівлі або дипломатичних відносин. Загострене почуття справедливості змусило їх стати на бік людей і світлих ельфів у одвічному конфлікті з орками. Тож у разі нової війни Птерія збиралася виступити на боці Мадарської імперії. Може, тому орки останнім часом і притихли.

Усі ці знання я гарячково витягала з пам’яті, розуміючи, що вони будуть незайвими, коли доведеться жити в Барміні і враховувати взаємини його жителів. Хоча багато про що я могла тільки здогадуватися.

Арлін, з якою ми довго обговорювали мій переїзд, зітхала навіть з дещицею заздрості. Її діяльна натура теж була б не проти зануритися у бурливий котел прикордонного життя. Я взагалі підозрювала, що довго вона в рідному містечку не витримає. Залишить крамницю батька і спробує знайти роботу де-небудь ще. Найімовірніше, у столиці. Начебто і недалеко від батьків, але в Таросі життя набагато цікавіше. Хоча і не настільки, як бармінське, звісно.

Єдине ж, що поки що утримувало у Фанері мене саму – це необхідність остаточно вирішити всі справи, пов’язані з моїм повноліттям. Через три дні мені виповниться двадцять один, і я стану вільною, наче птах!