Глава 3

ГЛАВА 3

Наступні дні мого перебування в гостинному домі Торнів пройшли під девізом: розпочати нове життя.

Я взяла собі за правило довгі піші прогулянки. Спочатку в супроводі Арлін, яка показала мені найкрасивіші місця, потім і сама. І якщо спочатку я поверталася з таких прогулянок, ледве волочачи ноги, то поступово втягнулася. А місцеві дітлахи, які спочатку сприймали мене за дивину, перестали бігти мені вслід і тикати пальцями.

Вдома ж я робила фізичні вправи, щоб замість зникаючого жиру з’явилися хоч якісь м’язи. Тіло, що нечасто піддавалося таким катуванням, щосили чинило опір такому свавіллю. Але я була налаштована рішуче.

Арлін цілком і повністю мене підтримувала. Навіть іноді керувала процесом, підбадьорюючи і змушуючи викладатися на повну. І що я потім робитиму без мого особистого тренера? Ех...

Може, якби за мене так щільно взялися в Академії Тароса, де і на нашому факультеті двічі на тиждень доводилося йти на ненависну фізичну підготовку, то я давно б уже почала скидати вагу. В Арлін точно є прихований талант наставника! Вміє подруга насісти так, що відкриється і друге, і третє дихання.

Я мимоволі згадувала, як проходили заняття в Академії, і мимоволі здригалася. Мої тілеса в тісному тренувальному костюмі, на які з насмішкою позирали інші студенти. Образливе хихотіння, що лунало звідусіль. На незвичайне видовище навіть збігалися подивитися з інших факультетів. Те, як товста ельфійка намагається пробігти хоча б одне коло, тоді як інші закінчують п’яте. А інші вправи, крім бігу, я взагалі згадую наче страшний сон!

Ні, я більше не бажаю повертатися до того стану! І нехай кілограми перестали зникати так стрімко, як у перші два тижні, але прогрес все одно є. До кінця місяця я скинула ще п’ять.

Арлін каже, що попри те, що я все ще повна, на мене почали задивлятися деякі місцеві чоловіки. Уже не раз намагалися зав’язати через неї зі мною знайомство.

Я на таке лише відмахувалася. Ні, з чоловіками в моєму житті покінчено раз і назавжди!

Тепер, дивлячись на себе в дзеркало, я бачила нехай і не ідеальну зовні, але досить упевнену і рішуче налаштовану дівчину, готову до змін. Хоча, поклавши руку на серце, якби мене побачили мої одноплемінники-ельфи, їх би удар схопив. Все одно бачити ельфійку таких розмірів незвично. І це ще м’яко сказано! Але тепер я знала, що все в моїх руках. І лише питання часу, коли я остаточно перевтілюся.

Тільки ось від того, що я стану стрункою, навряд чи щось зміниться всередині. Там я, як і раніше, залишуся вразливою товстункою, яка звикла до насмішок і глузувань. Але для себе я вирішила, що у своєму новому житті більше не стану нікому спускати подібне. Буду давати відсіч усім кривдникам!

Гардероб теж, до речі, довелося змінити. Колишні сукні тепер висіли на мені мішком. Тож я попросила повіреного переказати певну суму до місцевого банку. Потім зняла її і разом з Арлін вирушила до крамниці одягу.

Тут, у Фанері, така була всього одна. Проте до клієнтів ставилися як до членів родини. Втім, це і не дивно. У маленьких містечках всі переважно знають одне одного. В курсі подій, що відбуваються не лише з ближніми, а і далекими сусідами.

Господиня крамниці виявилася делікатнішою за своїх столичних колег. Ті ледве приховували усмішки, коли мені доводилося користуватися їхніми послугами. І взагалі вона виявилася на рідкість душевною жінкою. А ще ті три сукні, які я в неї замовила, враховували особливості моєї фігури. Швачка постаралася замаскувати наявні недоліки і врахувати, що я все ще худну, а сукні з часом потрібно буде перешивати. Врешті я залишилася задоволеною як ставленням, так і якістю послуг.

Арлін навіть умовила купити ще одну сукню, на яку я навряд чи наважилася б сама. Перші три були строгими і непримітними: темно-сірого, темно-синього і темно-зеленого кольорів, із закритим декольте і ґудзиками до середини шиї. Це ж було більш святковим і відкритим, білим з візерунком у зелені дрібні квіточки. 

Подруга заявила, що у кожної дівчини має бути щось, що не соромно вдягнути на побачення чи на якесь свято. Якщо раніше я мало звертала увагу на те, що на мені вдягнуто, розуміючи, що виглядати все одно буде погано, то зараз уважніше поставилася до її слів. І все ж таки поморщилася, коли вона сказала про побачення.

– От на побачення я ходити точно не збираюся! – буркнула я, крутячись перед великим дзеркалом у крамниці й зазначаючи, що сукня дійсно непогано на мені виглядає.

Колір обличчя у ній здається свіжішим і очі виразнішими. Але все ж таки фігура, пишність якої до кінця приховати було нереально, змушувала морщитися. Навряд чи я наважуся насправді вдягнути цю сукню на людях! Ще і декольте підкреслює чималі груди. Хоча Арлін заявляла, що це, навпаки, перевага в очах більшості чоловіків. Сама вона при цьому важко зітхнула, глянувши на практично повну відсутність цієї самої переваги в себе.

– Не зарікайся! – весело підморгнула подруга у відповідь на моє ствердження. – Ось запам’ятай мої слова: ця сукня тобі точно знадобиться!

Арлін так на мене насіла, що я таки дослухалася до її умовлянь, аби швидше з цим покінчити.

Загалом, для нового життя я була екіпірована повністю.

Перший з пунктів моїх нових життєвих настанов також поступово втілювався. Я маю на увазі схуднення.