Глава 1.3

У нашому будинку Бейлі бував досить рідко. Здебільшого, коли я запрошувала його на сімейні вечері. Зазвичай же воліла проводити з ним час де-небудь в іншому місці. Подалі від двох лицемірних гадюк, які явно мене ненавидять. Я побоювалася, що вони зроблять щось, щоб зірвати наше весілля. Тому зводила їхнє спілкування з моїм нареченим до мінімуму.

Бейлі теж не виявляв особливого бажання ближче з ними познайомитися. Ще й тому його присутність тут сильно здивувала.

Розумію, що підслуховувати – це погано. Але якщо я не розкрию цю маленьку таємницю, яка, мабуть, пояснюється якоюсь нешкідливою дрібницею, це не дасть мені спокою весь той місяць, що проведу в будинку Арлін.

Тож я притулилася до дерев’яної стулки і нагострила вуха. Тим більше, що слух у ельфів набагато гостріший за людський, і з цим у мене ніколи проблем не виникало. 

– Який же я радий, що цілий місяць не треба буде терпіти товариство цієї діжки з холодцем! – блаженно простягнув Бейлі, звертаючись до когось. – Це виявилося набагато важче, ніж я думав!

– Бідненький мій! – плаксиво вигукнула не хто інша, як моя зведена сестра Тереза. – Уявляю, чого тобі коштувало ще й цілуватися з цим страховидлом!

– Ось-ось! – почулося хмикання. – Тож, сподіваюся, я заслужив на деяку винагороду!

– Ще й як заслужив, мій милий!

Почувся характерний звук поцілунку. А в мене серце на мить зупинилося, а потім забилося якось рвучко і важко.

– Мама сказала, що піде до сусідки на весь день. Отже, весь будинок у нашому повному розпорядженні до вечора! – багатообіцяльно простягнула Тереза.

– Це пропозиція? – промуркотів Бейлі.

– Тільки найсолодшого я тобі все одно не дозволю, – хихикнула Тереза. – Після весілля, як і обіцяла.

– Яка ти жорстока! Адже це ж скільки ще чекати! – з явно перебільшеним сумом вигукнув хлопець. – А спочатку ще доведеться хоча б три місяці з цим слоном у спідниці прожити! Ти тільки уяви, що на мене чекає під час виконання подружнього обов’язку! Як би не знудило прямо в процесі! – він реготнув.

– А ти уявляй замість неї п’ять тисяч золотих, які після того, як з цією тварюкою буде покінчено, стануть нашими! – запропонувала Тереза. – Головне, не зіпсувати все в останній момент! Вона повинна до кінця вірити, що ти в неї палко закоханий. В ідеалі, нехай сама запропонує переписати на тебе своє майно. Воно, звісно, і так за законом тобі має дістатися, як законному чоловікові. Але що як у вітчима з’являться якісь родичі, які почнуть претендувати на спадщину? Не можна ризикувати!

– Не переживай, моя люба! Ця товста дурепа вірить кожному моєму слову, – самовдоволено заявив Бейлі. – Тож усе буде гаразд. Ви ж із матір’ю краще поміркуйте про те, як влаштувати нещасний випадок, щоб мене в її смерті точно не запідозрили.

– Є вже деякі думки про це, не хвилюйся! – передчувально промовила Тереза.

– Ось за це я тебе і кохаю! – прицмокнув язиком Бейлі. – Красива, розумна, хватка!

– Ідеальна пара для тебе, чи не так? – не витримала я, не в змозі і далі слухати розмову, що краяла серце.

Штовхнувши двері, я ввалилася всередину. Окинула поглядом хлопця і дівчину, які завмерли при моїй появі.

Обидва сиділи на дивані в не надто пристойних позах. Одяг у Терези був у деякому безладді. Її гарненьке, як у порцелянової ляльки, личко відображало крайній ступінь здивування. Утім, як і в Бейлі.

Ці два янголятка, чия зовнішність абсолютно не відповідала внутрішньому змісту, перебували в цілковитій розгубленості через мою несподівану появу.

– Ти що тут робиш?! – першою відреагувала Тереза, підхоплюючись з дивана. – Повинна ж була виїхати!

– Як бачиш, повернулася! До того ж дуже вчасно, – з гіркотою вигукнула я, пильно роздивляючись обличчя нареченого, яке ставало то блідим, то червоним. Тепер уже, звісно, колишнього нареченого.

Бейлі, нарешті, оговтався від шоку і спробував зробити страдницький вигляд.

– Це не те, про що ти подумала, кохана! Я...

– Не смій більше так мене називати! – зі злістю випалила я. – Не бажаю більше бачити нікого з вас! Сподіваюся, ви обидва отримаєте те, на що заслуговуєте!

Я розвернулася, збираючись вибігти з кімнати. Але тут почула шиплячий голос Терези:

– Не можна дозволити їй піти ось так! Вона може на нас донести правоохоронцям!

Бейлі відреагував миттєво, тож далеко я не пробігла. Мене різко відсмикнули назад і лише завдяки чималій вазі не повалили на підлогу.

Обернувшись, я інстинктивно зарядила кулаком прямо у фізіономію Бейлі, спотворену від люті. Він охнув і відпустив мене. Мабуть, удар виявився досить сильним. Уряди-годи я пораділа тому, що не є тендітною красунею.

– Зачепите мене, і вам точно це так просто не минеться! – вигукнула я, обводячи неприязним поглядом їх обох. – Неподалік від будинку чекає Арлін. Якщо я не повернуся, вона обов’язково щось запідозрить.

– Ти нічого не доведеш! – запально вигукнула Тереза. – Якщо звернешся до правоохоронців, ми будемо все заперечувати!

Я могла б сказати їй на це, що дізнавачі-менталісти зможуть відрізнити правду від брехні, якщо ставитимуть потрібні запитання, але не стала. Не хотілося взагалі розмовляти з цією підступною гадюкою.