Глава 1.1

ЕЛЬФІЙКИ БУВАЮТЬ РІЗНІ

КНИГА 1. ЕЛЬФІЙКА І ПАВУТИННЯ ІЛЮЗІЙ

АНОТАЦІЯ

Усі ельфійки – холодні й ідеальні красуні, що легко розбивають чоловічі серця? На жаль, я живий приклад зворотного! Чи, може, якась бракована ельфійка?

Зайва вага? Є. Підступні родичі, що хочуть відправити на той світ заради батьківської спадщини? Теж у наявності. І для повного комплекту – наречений-зрадник.

Але я не збираюся миритися з роллю жертви! Врешті решт, я таки ельфійка! Та і в Академії магії не дарма навчалася.

Жанр: романтичне фентезі з елементами магічного детектива.

ГЛАВА 1

– Ну невже ти не зможеш обійтися в дорозі без цього безглуздого любовного роману? – вигукнула подруга, яка сиділа навпроти мене в кареті.

Її миле веснянкувате личко прямо-таки випромінювало обурення.

– Якщо хочеш, щоб я померла від цікавості через те, чим там усе закінчиться, то так, можу і й обійтися! – заперечила я і примирливо додала: – Але ж ти не бажаєш смерті своєї найкращої подруги?

Арлін закотила очі й приречено махнула рукою.

– Гаразд. Але щоб надовго не затримувалася, зрозуміло? І так скільки часу згаяли! Якби ти не згадала про цю кляту книжку, вже давно б виїхали з міста!

Я не сперечалася і лише кивала, погоджуючись з усіма звинуваченнями і зображаючи щире каяття.

Взагалі, мабуть, виглядали ми разом доволі комічно. Маленька, худа, схожа на настовбурченого горобчика Арлін, вичитувала здоровенну дівку з довгими гострими вухами. Але так уже вийшло, що настільки різні особистості примудрилися подружитися.

Ми зійшлися ще з першого дня навчання в Академії магії Тароса. Арлін, яка вступила на факультет побутової магії, не побоялася втрутитися в чужі розбірки. Заступилася за мене – незграбну товстуху, з якої вирішили покепкувати кілька інших студенток. Хоча тих злоязиких дівок в чомусь можна зрозуміти. Не кожного дня бачиш когось, хто повністю руйнує стереотипи.

Усі ельфійки – стрункі та вишукані красуні, справжній еталон жіночої краси? А ось я живий приклад того, що з усіх правил є винятки!

Темна ельфійка вагою в сто двадцять кілограмів*, із заплилими жиром щоками і  подвійним підборіддям. На тлі всього цього неподобства особливо комічно виглядали довгі загострені вуха, якими ельфи так пишаються, що за їхньою формою визначають чистокровність походження. До моїх, до речі, не зміг би причепитися навіть найзарозуміліший ельфійський аристократ!

Але, на жаль, все решта могла б викликати у моїх одноплемінників тільки жах. І хоча до глузувань я звикла і вже не реагувала на них надто болісно, але те, що за мене вперше хтось заступився, змусило розчулитися.

Арлін, руденька і веснянкувата – повна моя протилежність, зрозуміла причину моїх сліз інакше. Почала мене втішати прямо там – у жіночому туалеті Академії Тароса. Казала, щоб я не звертала уваги на всяких дуреп. Та і взагалі що зовнішність не головне.

Власне, відтоді ми й потоваришували, попри те, що різнилися не лише зовні, а і за характером. Арлін – бойова, сильна духом, практична і розсудлива. І я – невпевнена в собі, вразлива, надміру чутлива. Так делікатно висловлювалася про мене подруга, не бажаючи в лоб говорити правду. Що я слабачка і сентиментальна дурепа, яка обожнює любовні романи і досі вірить у казки.

Хоча, справедливості заради варто сказати, що віднедавна моя віра у краще виправдалася на всі сто. Знайшовся чоловік, який полюбив мене попри не найпривабливішу зовнішність. І щойно я досягну повноліття – а це буде вже за місяць! – ми одразу одружимося.

Усе складалося на рідкість вдало. Ми з Арлін якраз днями закінчили навчання і отримали дипломи за обраними спеціальностями. Подруга – маг-побутовик, я – маг-менталіст. І можемо тепер будувати подальше життя так, як нам захочеться. Арлін збирається допомагати батькові в його крамниці артефактів. Я ж...

Власне, до Академії Тароса я вступила тільки через покійного батька. Він свого часу наполіг на цьому. Сказав, що раз у мене є дар, то гріх ним не користуватися.

Тільки після зустрічі з моїм Бейлі я остаточно зрозуміла, що віддаю перевагу тихому сімейному щастю. Створювати затишок коханому чоловікові та діточкам, які в нас колись з’являться. А диплом повішу на почесному місці у вітальні, і цим його роль і обмежиться. 

До речі, Арлін докорінно не поділяла таких моїх поглядів на життя. Подруга вважала, що навіть заміжня жінка має розвиватися і в інших речах. Та і Бейлі вона якось одразу не злюбила. Називала підозрілим і слизьким типом. Це єдине, через що ми кілька разів серйозно посварилися.

Пам’ятаю, як Арлін переконувала, що в його інтересі до мене явно є щось корисливе.

– Невже ти вважаєш, що мене не можна полюбити таку, яка я є? – з образою в голосі запитала тоді я.

– Можна. Але чоловіки, для яких зовнішність менш важлива, ніж те, що всередині, зустрічаються набагато рідше, ніж хотілося б, – відрізала подруга. – А тим паче такі красунчики, як цей твій Бейлі. Він точно жіночою увагою не обділений!

Бейлі і справді був красунчиком. Золотоволосим янголом з виразними блакитними очима і чарівною посмішкою. Коли ми з ним гуляли разом містом або заходили до кафе чи ресторацій, на нього багато хто задивлявся. Але хлопець дивився тільки на мене. Засипав компліментами і стверджував, що ніхто інший йому не потрібен.