Глава 33.1

ГЛАВА 33

Поспіхом натягуючи сукню, я проклинала себе за дурість. Треба було наплювати на її небажання говорити і все-таки випитати правду! Тепер я не сумнівалася, що в листі були не лише слова прощання. Якщо про нього там взагалі йшлося.

Швидше за все, Лис захотів зустрітися з Ларою без свідків. З якою метою – і найтупішому орку стало б зрозуміло! Цей розпусник не бажав так легко випускати з рук настільки ласу здобич! Принаймні до того, як отримає від неї все, що хоче.

Вбити мало гада! І цього разу я особисто спробую йому очі видряпати. А Вейду не буду заважати проводити з ним виховну роботу.

Похапцем збираючи волосся в косу, я побігла до дверей. Відкривши її, я поглянула на чоловіків, які стояли на варті зовні. Радіючи, що Вейд уже тут, звернулася до нього.

– Лара втекла! Тобто, полетіла!

Напарник вилаявся. А птери кинулися всередину кімнати, мабуть, збираючись вирушити за втікачкою. Але біля вікна завмерли. На цей час Лара вже зникла з поля зору, і було незрозуміло, в якому напрямку рухатися.

Я швидко розповіла про лист і свої підозри. І почалася метушня!

Один з охоронців-людей помчав за іншими птерами, справедливо вирішивши, що чим більше крилатих воїнів вирушить на пошуки, тим більше шансів відшукати дівчину. Другий за наказом Вейда помчав за служницею, яка передала послання від Лиса. Ми ж з напарником з важким серцем пішли будити посла.

Поки Вейд грюкав у двері сарна Ар-Ніл, я налаштувалася на маячок, який давав хоч якийсь шанс. Поки Лара знаходилася в зоні досяжності, що дещо заспокоювало.

Посол, на щастя, швидко зрозумів ситуацію і вже через хвилину кинувся слідом за нами до кімнати дочки. Туди вже притягли перелякану жінку років тридцяти з характерними вухами, що видавали в ній домішок крові перевертня.

Вона недовго опиралася. Варто було пригрозити глибоким ментальним скануванням, як вона відразу розкололася. З її плутаної розповіді з’ясувалося, що Лис передав записку ще вранці, на ринку, куди вона ходила щодня. Власне, саме там зазвичай зустрічалася з підручними ватажка перевертнів, передавала їм відомості і вислуховувала розпорядження. Скажений Лис цього разу наказав залишити листа у кімнаті Лари після того, як вона піде на вечерю. Покласти на її подушку.

Щось мене насторожило в усьому цьому, і я нахмурилася.

– Зачекайте. Ця жінка каже, що наказ їй віддали вранці. Але навіщо Лису було це робити, якщо він міг передати Ларі те, що хотів, сьогодні вдень під час виставки?

Вейд, який теж зрозумів, що тут щось не так, запитав у служниці:

– Вам не здалося нічого дивним у поведінці Скаженого Лиса?

Поміркувавши, та невпевнено промовила:

– Дійсно, дещо було не так… Він був надто серйозним і злим. Зазвичай завжди жартує, заграє. Але я подумала, що в нього могло щось статися.

Підозра, що передав послання жінці зовсім не Лис, змусило відчути крижаний холод. Втім, у перевертня просто міг бути поганий настрій. І як же хотілося, щоб саме цим все і пояснювалося!

– Не можна гаяти часу! – вигукнула я. – Треба негайно вирушати за нею! Я встановила на Лару ментальний маячок. Але якщо ми забаримося, вона вийде за межі радіуса дії. Поки я бачу, що маячок завмер на місці. Мабуть, Лара досягла своєї цілі і чекає чогось.

– Забирайтеся мені на спину! – різко кинув посол, і я мимоволі з нерозумінням поглянула на нього. – Так буде швидше!

Він нетерпляче цокнув язиком, нарікаючи на мою затримку. І я поспішно полізла йому на спину, обхопивши за шию і обійнявши його стегна ногами. Виглядало, мабуть, непристойно, але зараз я не могла замислюватися ще і над цим.

– Я з вами! – заявив Вейд, озираючи інших воїнів-птерів і явно вибираючи собі жертву.

Вони не висловили особливого захоплення з цього приводу, але за знаком посла змушені були послухатися. Найсильніший з них дозволив Вейду закріпитися на своїй спині і рушив за нами до вікна.

Я скрикнула, коли посол вистрибнув назовні. На якийсь час здалося, що ми обоє впадемо. Але ось у повітрі розправилися потужні крила, і я з полегшенням перевела подих. Хоча піджилки все ж таки затремтіли. А я вчепилася у птера так, що мене навряд чи хтось тепер міг від нього відчепити.

Молячись Мірні і Дволикій, я розширеними очима дивилася через плече посла вниз, на місто, що простягалося там. Думка, що можу звалитися з висоти і закінчити своє життя на кам’яній бруківці, ледь не змусила запанікувати. Але холодні слова птера дещо протверезили:

– У якому напрямку летіти?

Змусивши себе налаштуватися на маячок, я дала вказівки і далі намагалася думати тільки про справу. Іноді озиралася на Вейда, який летів за кілька метрів від нас, зайнявши спину іншого птера. На відміну від мене, він, схоже, ніякого дискомфорту не відчував, ще і підганяв свою живу крилату конячку. Воїн недобре на нього косився, але мовчав. Тільки безсило скреготів зубами. Напарник у своєму репертуарі!

Слабко посміхнувшись, я раптом сіпнулася. Маячок, який нещодавно чітко відчувався, зник. Він навіть не віддалявся нікуди. Просто в одну мить наче згас.

– Прокляття! – вирвалося у мене. – Я більше її не відчуваю! Хоча сам конструкт не розвіявся. Цьому може бути два пояснення. Або Лара в одну мить перенеслася за межі радіуса дії моїх можливостей. Або опинилася в захищеному від ментальної магії приміщенні.