Глава 30.2

Ми з Лисом і Вейдом задихалися від сміху, дивлячись на витягнуте обличчя дроу і його розширені очі.

– Що це? – обережно запитав він.

– Мій портрет! – з гордістю заявила Лара.

Обличчя Ріагана стало настільки комічним, що я не витримала і розреготалася. Відразу ж спробувала замаскувати це кашлянням.

– Дуже… – почав мимрити дроу, бачачи, що Кай і птерка чекають відповіді і відставати не збираються. – Дуже незвично, – все-таки сформулював він.

– За яку ціну ви б купили це диво? – продовжила катувати нещасного Ріагана Лара.

Той безпорадно подивився на мене і Вейда, які задихалися від сміху. Але наш вигляд нічим йому не допоміг, а тільки посилив розгубленість.

– Я навіть не знаю, що відповісти... Гадаю, справжнє мистецтво не має ціни! – вийшов він з ситуації.

– Ось! – схвалила його відповідь Лара. – Тішить, що хоч хтось тут наділений почуттям прекрасного! – і вона з докором похитала головою, оглянувши мене, Вейда і навіть Лиса, які в цю категорію не увійшли.

Ріаган, радіючи, що викрутився, поспішив приєднатися до нас і пошепки запитав:

– І скільки ж вони за це хочуть?

– Не менше п’ятдесяти золотих, – посміхнувся Вейд.

Цього разу Лара почула наші перемовини і поспішила заперечити:

– Взагалі-то п’ятдесят я планувала поставити на найменші полотна. Цей же шедевр має коштувати не менше двохсот! Хоча конкретно цю картину я не продам ні за що у світі. Заберу собі і буду пишатися тим, що такий талановитий майстер особисто мені її подарував.

Кай розплився в настільки широкій посмішці, що дивуюся, як ще рот не порвався. Потім вони знову почали жваво обговорювати ціни. Лис же пошепки нам сказав:

– Мабуть, щоб не засмучувати Лару, мені доведеться придбати хоча б щось з цієї мазанини.

– Співчуваю тобі! – хмикнув Вейд. – Втім, з твоїми доходами ти можеш собі це дозволити. Раджу повісити в одному зі своїх закладів для збоченців. Буде якраз в тему!

Скажений Лис посміхнувся.

– Боюся, це навіть збоченців відлякає!

Вони обоє зареготали, а я з легким докором поглянула на них. Ні, мені теж не подобаються картини Кая, але навіщо так відверто знущатися? Ріаган же з задумливим виглядом поцікавився:

– Ленора, а серед робіт Кая є твій портрет?

Вейд глузливо на нього поглянув.

– Навіть якби був, сумніваюся, що його споглядання принесло б тобі задоволення. чи на те і розрахунок? Щоб об’єкт, з якого малювали портрет, перестав здаватися привабливим?

Я мало не зашипіла від обурення. Ну чому він настільки безцеремонний?! Ріаган теж явно образився і підібгав губи.

– Ні, я Каю не позувала, – поспішила загасити конфлікт у зародку, а потім зловтішно додала: – Зате є портрет Вейда!

Ріаган розтягнув губи в глузливій посмішці.

– Хотілося б на нього поглянути. А може, і купити. І повісити десь на видному місці в нашому замку.

Вейд перестав сміятися і насупився.

– Якщо цей недотепа його виставить, я йому вуха відірву! – заявив він.

На його нещастя, в цю мить Лара і ельф наблизилися до нас, закінчивши обговорення актуальної теми. І птерка життєрадісно сказала:

– Ви про портрет Вейда? Він чудовий! Гадаю, буде однією з центральних робіт на виставці! За нього можна і п’ятсот золотих просити!

Напарник змінився в обличчі і категорично заявив:

– Я проти!

– Взагалі-то ти не захотів його приймати як подарунок, – недобре примружився Кай, який цього разу не збирався дозволяти Вейду з себе знущатися. Мабуть, думка птерки додала йому впевненості в собі. – Тож я маю право робити з ним все, що захочу. Але, так вже і бути, не буду вказувати, хто слугував натурником. Назву картину просто «Злючий архімаг».

Вейд зі свистом втягнув повітря в легені, і я потягла його до дверей начебто під приводом того, що треба сказати щось важливе. А то ще точно приб’є бідного Кая!

– Ніхто навіть не зрозуміє, що йдеться про тебе! – спробувала я заспокоїти розлюченого напарника. – Не сприймай все так серйозно. Нехай Кай потішиться тому, що опиниться в центрі уваги. Це для нього важливо. А там, може, і схаменеться. Перестане так відчайдушно до цього прагнути. Особливо якщо побачить, що вище товариство залишилося байдужим до його картин. Не повний провал, але і не успіх.

– Ти маєш рацію, може, хоч тоді схаменеться, – після паузи неохоче визнав Вейд. – Але тоді я особисто розіб’ю свій так званий портрет!

– Ти вже одного разу це зробив, – хмикнула я.

– Можу зробити це не раз і не два! – посміхнувся він. – Бажано об голову художника.

Поступово вдалося вгамувати його гнів, і ми повернулися до майстерні.

Ще півгодини ми обговорювали завтрашню виставку, яка мала відбутися о третій годині дня, а потім розійшлися.

***