Глава 20.3

– Незаперечних доказів цьому немає, – похитав головою Ріаган. – Данарель і його зять Міграль загинули під час військового походу на інший клан. Але історія там, знову ж таки, темна. Очевидці кажуть, що все виглядало так, ніби вороги від початку знали, куди попрямують тадаранці і скільки їх буде. Тож змогли підготувати ідеальну пастку. Князь Данарель же загинув ще напередодні безпосередньої сутички з ворогами. Йому перерізали горло вночі, поки він спав. Звинуватили в цьому ворожих пластунів, які начебто пробралися в табір. Але були ті, хто вважав, що діяли свої. Причому з найближчого оточення, що дозволило підібратися до князя непомітно. Міграль вирішив продовжувати похід, попри смерть тестя. Взяв на себе командування. Але закінчилося все поразкою і його смертю. І нехай підмога, яка таки прибула, зупинила просування ворожих військ далі, але клан лишився без правителя. Трон мала зайняти княжна Лавінель, – темний ельф при цих словах поглянув на мене. І я зрозуміла, що мова про ту саму княжну, на яку я схожа.

Серце мимоволі защеміло, варто було подумати про те, що вона справді могла виявитися моєю матір’ю. Але тоді чому одноплемінники вважали її мертвою?

– Продовжуй! – попросила я.

– Лавінель тоді була вагітна. Звістка про смерть чоловіка і батька її прямо підкосила. А в той момент були потрібні рішучі дії, щоб взяти управління князівством під контроль. Лавінель же не змогла себе змусити нічого зробити. Тільки оплакувала втрату. Аоталь скористався цим, щоб захопити владу. Та і його мати на той час була мертва. Він сам у заколоті проти старого князя не брав участі. На це і напирав, набираючи собі все більше прихильників серед аристократів клану. Пропонував їм за підтримку гроші та різні привілеї. Все менше залишалося тих, хто був готовий підтримати законну спадкоємицю. На той час, як вона знайшла в собі сили вступити в боротьбу за трон, було вже пізно. Вона опинилася в положенні бранки в рідному замку. Не знаю, що збирався зробити з нею Аоталь. Ходили чутки, що вмовляв вийти за нього заміж. Так він отримав би владу на законних підставах. Але, судячи з усього, Лавінель відмовилася. Як їй вдалося втекти, достеменно невідомо. Мабуть, допомогли нечисленні союзники, що залишилися. Але далеко втекти княжні не вдалося. Аоталь зі своїми воїнами пустився навздогін. Досить швидко вони натрапили на слід, загнали втікачку до Чорної Ущелини, підстрелили коня. У Лавінель було два шляхи: здатися на милість переможця або... – він сумно зітхнув.

– Вона обрала друге? – глухо вигукнула я.

– Воїни, які були з Аоталем, всі, як один, стверджували, що вона сама стрибнула з обриву. Вижити в цьому випадку просто не змогла б. Причому навіть коли союз кланів їх опитував, залучивши менталістів, перш ніж визнати Аоталя законним князем, вони підтвердили – не брешуть. Аоталь її не вбивав і не змушував так вчинити. Лавінель це зробила свідомо і за власним вибором. – Він помовчав, потім продовжив: – Коли я побачив тебе вперше, твоя схожість з княжною мене вразила! Навіть промайнула думка, що ти можеш виявитися її дочкою. Адже вона була вагітна. Але вижити, зістрибнувши з того обриву, не зміг би ніхто! Занадто високо, а внизу гостре каміння. Швидше за все, ти якась далека родичка, а ваша схожість – дивовижний збіг. Гадаю, Аоталь дійде такого ж висновку. Немає жодних підстав вважати, що ти станеш оскаржувати його право на владу. Тож, може, все й обійдеться!

– А як же попередження моєї матері? – не погодилася я. – Чомусь вона застерігала мене від того, щоб зустрічатися з одноплемінниками.

У відповідь на запитальний погляд Вейда і Скаженого Лиса довелося розповісти і їм про лист матері.

– Якби я знав це раніше, ти б уже давно була переведена до іншого Департаменту! – похмуро заявив напарник. – Якби знадобилося, я навіть герцога Баніана б про це попросив!

– Саме тому я тобі нічого і не говорила, – я зітхнула і благально подивилася на нього. – Здогадувалася про твою реакцію. Та і, може, небезпека не така вже і велика. Ріаган правий: у Аоталя немає підстав сприймати мене як загрозу. Він розбереться в ситуації і відразу втратить до мене інтерес.

– Але твою скриньку все одно варто перевірити, – розсудливо зауважив Лис.

– Як тільки ми повернемося додому, я це зроблю, – кивнула я. – І будемо сподіватися, що вона все ще закрита!

Чоловіки промовчали, явно обмірковуючи подальші дії.

Я навіть зраділа, коли оголосили початок другого акту. Можна було відволіктися на щось інше, крім власних невеселих думок.

Ріаган поспішив залишити нашу ложу, щоб не мозолити очі Аоталю. Встиг якраз вчасно – той з’явився через три хвилини після його відходу. І миттєво відшукав мене поглядом.

Я мимоволі зглитнула, дивлячись в темні очі, що змінювали відтінок від золотаво-бурштинових до пронизливо чорних. Цікаво, про що він зараз думає і що має намір робити далі? Чи мені краще не знати?

Відвела очі і звернула увагу на більш нешкідливий об’єкт – птерку в одній з лож навпроти. Та знову дивилася на Скаженого Лиса. Але він цього разу думав про інше і не відповідав тим самим. Мимоволі потепліло на серці від усвідомлення того, що Лис за мене насправді переживає. Так що навіть втрачає можливість справити враження на дівчину, яка його зацікавила. Я помітила, що Лара Ар-Ніл явно через це засмутилася і з нещасним виглядом перевела погляд на сцену.

Це ж треба, здається, Лис її і справді зачепив! Шкода тільки, що у них немає шансів бути разом. І річ навіть не в тому, що перевертень не здатний на серйозні почуття. Аж надто велика різниця в положенні і статусі! Батько Лари не захоче бачити поруч з дочкою чужинця-перевертня, та ще і злочинця.