Глава 20.2

Нарешті, освітлення в залі стало приглушеним, а завіса піднялася. Почалася довгоочікувана вистава.

П’єса, яку сьогодні ставили, зображала історію, що нібито сталася під час минулої війни з орками. Була доволі пафосною і, напевно, далекою від реальності. Дроу, світлі ельфи, люди та інші раси об’єдналися проти спільного ворога і захищали спини одне одного. Сюжет обертався навколо невеликого збірного загону, що потрапив в оточення орків. Там були представники всіх союзних рас.

Загалом, варто визнати, що сам сюжет, попри деяку наївність, тримав у напрузі і був сповнений гострих колізій і несподіваних поворотів. Звичайні глядачі були в захваті, чого не можна було сказати про присутніх у залі ельфів. Як темних, так і світлих.

Вони зі зневагою дивилися на акторів, які грали представників їхньої раси, з накладними вухами і розмальованими фізіономіями, і морщилися. Мабуть, вважали мало не образою те, що нікчемні людці намагаються видати себе за них.

Зарозумілі гади! Адже очевидно, що образити їх ніхто не хотів. Швидше, навпаки, показували ті якості, яких у ельфів з роду не було. Вірність дружбі, відданість, готовність до самопожертви, душевна щедрість.

А ось птерам, схоже, п’єса подобалася. Вони жваво реагували на все, що відбувалося на сцені, і бурхливо аплодували деяким особливо вдалим моментам.

– Тобі подобається вистава? – запитала я у Вейда, бажаючи дізнатися і його думку.

– Витерпіти можна, – відповів він, що в його випадку можна було сприйняти за стриману похвалу. – Принаймні не захотілося заснути вже після перших хвилин.

Кай і Марібет, які вже помирилися, жваво обговорювали, хто з акторів переграє, а хто дійсно хороший. Я мимоволі пирхнула. Їм би треба працювати театральними критиками!

Мені самій не вистачало в п’єсі любовної лінії. Зображення битв і поєдинків якось не викликало сильного ентузіазму. Але все одно вистава, скоріше, подобалася, ніж ні. Тож я мала намір залишитися і на другий акт, який відбудеться після антракту.

Під час перерви глядачі потягнулися назад до фуршетного залу. Я ж затрималася на місці і, дочекавшись, поки делегація клану Тадаран вирушить разом з усіма, подала знак Ріагану, який теж залишився в ложі. Дві дівчини, бачачи, що з цим дроу їм нічого не світить, переключилися на його супутників. Ті, як не дивно, сприйняли їхню увагу прихильно. Ріаган, дозволивши своєму почту вирушити до фуршетного залу без нього, попрямував до нас.

– А ми коли підемо? – нетерпляче запитала Марібет у мене і Вейда.

– Якщо хочете, йдіть, – я знизала плечима. – Можливо, ми пізніше до вас приєднаємося.

Парочка не змусила себе довго вмовляти і незабаром зникла з поля зору.

– Як тобі мої дівчатка? – явно знущаючись, запитав Скажений Лис у Ріагана, який увійшов до нашої ложі. Перевертень, до речі, теж залишився на місці.

Темний ельф окинув його не надто приязним поглядом. Але втримався від висловлювання того, що думає насправді.

– Дуже приємні молоді особи.

Лис посміхнувся ще ширше.

Ріаган же, більше не звертаючи на нього уваги, з занепокоєнням звернувся до мене:

– Один з дроу Аоталя цікавився тобою під час вистави. Запитував у одного з моїх супутників, чи маєш ти відношення до нашого клану.

– І що той йому відповів? – я нахмурилася.

– Як ти і хотіла, – зітхнув Ріаган. – Що ми пов’язані через спільного знайомого, з яким ти працюєш. Але я не здивуюся, якщо на цьому Аоталь Тадаран не зупиниться і буде шукати інформацію далі.

– Що взагалі собою являє цей Аоталь Тадаран? – втрутився в розмову Вейд. – І ще хотілося б дізнатися про того худого дроу, який так вороже дивився на Ленору. Він мені не сподобався!

– І не дивно, – невесело посміхнувся Ріаган. – Каламутний і небезпечний тип. Його звуть Саміаль Марандар. Поруч з Аоталем з дитинства. Сирота. Виховувався в родині як приймак. Аоталю відданий наче пес. Виконує для нього найделікатніші доручення. Жорстокий навіть за мірками темних ельфів. Слизький і підступний. Мабуть, у клані Тадаран його бояться навіть більше, ніж самого князя. Що до самого Аоталя, то в інших кланах його недолюблюють. Але терплять. Аж надто він набрав сили за роки свого правління. Ті ж, хто наважуються проти нього виступати, з часом зникають. Причому так, що не підкопаєшся. Схоже, у нього є шпигуни у всіх кланах. І ті доносять йому про те, що відбувається у сусідів і хто може бути для нього небезпечним. До того ж клан Тадаран за час правління Аоталя став значно багатшим завдяки різним темним справам і контрабанді. Кажуть, він не гребує навіть вести справи з орками! Тож грошей на підкуп у нього достатньо.

– І давно він править кланом? – запитала я, відчуваючи, як всередині все сильніше накопичується тривога.

Почуте зовсім не заспокоювало. Якщо навіть темно ельфійські клани не бажають відкрито виступати проти Аоталя Тадарана, то мені самій в боротьбі з ним точно не перемогти.

Невже найкращим виходом було б дійсно прийняти заступництво Ріагана?

Я відкинула цю песимістичну думку і вирішила, що чинити так стану лише в крайньому разі. Та і то, відразу поставлю за умову, що розривати стосунки з Вейдом у жодному разі не збираюся.