Глава 18.1

ГЛАВА 18

Як і під час мого минулого візиту до театру, перед виставою гості зібралися в залі з фуршетними столами та напоями, які розносили офіціанти. Вище товариство не втрачало нагоди поспілкуватися з тими, хто має вагу в суспільстві, і завести корисні знайомства. Від кількості розряджених дам і кавалерів в очах рябіло. Але це і добре. Менше шансів, що приверну чиюсь непотрібну увагу.

Тож ми з Вейдом здалеку помахали Ріагану, який стояв в компанії інших темних ельфів, і влаштувалися біля стіни. Все одно зустрінемося в його ложі, коли пройдемо в зал. Там і буде можливість поспілкуватися.

Арлін з Габріелем відразу нас залишили. Подруга від самого початку вирішила взяти бика за роги. Взяти невеликі інтерв’ю у тих, хто являє інтерес для читачів «Бармінських хронік». Вона, здається, ні на хвилину не забувала, навіщо редакція її взагалі сюди відправила.

Марібет і Кай теж біля нас довго не затрималися. Вони почали неквапливо прогулюватися по залі, розглядаючи присутніх і обмінюючись враженнями.

Вейд взяв у офіціанта, що проходив повз нас, два келихи з шампанським і один простягнув мені.

– Думаю, це не буде зайвим, – заявив він, приречено роздивляючись натовп.

Знаючи про його нелюбов до багатолюдних заходів, а особливо до аристократів, я співчутливо посміхнулася. Тим приємніше, що заради мене він погодився все це витерпіти.

Помітивши, що вже через кілька хвилин Ріаган покинув своїх супутників і впевнено покрокував до нас, я йому посміхнулася.

– Радий, що ви все-таки прийшли! – вигукнув дроу. – Ленора, ти маєш чудовий вигляд!

– Дякую, – нейтрально відгукнулася я. – Ти також.

Ріаган встав поруч зі мною і теж покликав офіціанта. Взявши у нього келих для себе, почав ліниво обводити очима зал.

– Коли вже початок? – буркнув Вейд.

– Десь через півгодини. Але якщо хтось із почесних гостей запізниться, можуть і затримати виставу.

– Чим далі, тем гірше! – пробурмотів напарник.

Ріаган глузливо поглянув на нього.

– Бачу, ти волів би опинитися зараз у звичайній таверні з кухлем пива.

– Навіть заперечувати не буду! – відгукнувся Вейд.

– На щастя, Ленора не поділяє твоїх уподобань, – посміхнувся Ріаган. – Інакше я б тут помер від нудьги!

– А як же твої одноплемінники? – вступила в розмову я. – Невже тобі їхня компанія не приносить жодного задоволення?

– Та я тобі з точністю до літери можу сказати, про що піде мова, якщо почнеш з ними розмовляти. Про погоду. Про те, хто і як одягнений. Про те, які всі люди дикуни і як би урвати з них більше під час обговорення мирних угод. Про те, які розпусні місцеві жінки і як прагнуть завести близьке знайомство з ельфами. І як це неприємно нашій витонченій натурі!

– І на які жертви вони змушені йти заради своїх високих цілей! – глузливо продовжив Вейд. – Лицемірство і занудство твоїх одноплемінників у всій красі!

– Тут ти, на жаль, маєш рацію, – зітхнув Ріаган. – Так що спілкування з вами наче ковток свіжого повітря.

– А ось і світлі ельфи! – зауважила я, спостерігаючи за тим, як у відчинені двері заходить півтора десятка чоловіків характерної зовнішності.

Вони поводилися так, ніби робили всім величезну послугу, прийшовши сюди.

До них одразу поспішив губернатор з якимось зі своїх помічників і виказав усю можливу повагу. Проходячи повз темних ельфів, світлі стримано віталися. Але було видно, що стосунки між ними доволі прохолодні.

– Тут уже зібралися всі ельфійські делегації? – запитала я у Ріагана.

Сама ж мимоволі роздивлялася темних ельфів, намагаючись здогадатися, чи замішаний хтось із них у тому, що сталося з моєю матір’ю.

Звісно, зробити це було проблематично. Нікого з присутніх я раніше взагалі не бачила. А перед тим, як іти до театру, спеціально перевірила скриньку. Переконалася, що та досі залишається закритою, і сприйняла це за добрий знак. Отже, того, кого мені слід боятися, у Барміні немає.

– До офіційного початку переговорів залишилося три дні. І більшість дипломатів вже прибули. Хоча і не всі, – відповів Ріаган, теж окидаючи світлих ельфів не надто приязним поглядом. – Наприклад, клан Тадаран ще не надіслав своїх представників. Вони тільки повідомили, що прибудуть за день до переговорів, – він ніби ненароком поглянув на мене. І я зрозуміла, що схожість з покійною княжною цього клану все-таки викликала в ньому підозри. – Інакше я б не наважився запрошувати тебе сюди, – прошепотів він так тихо, щоб почула тільки я.

Здригнувшись, я пильно поглянула на Ріагана. На відміну від Вейда, він знав про небезпеку, що мені загрожувала. Але все одно запросив. Вейд би так ніколи не вчинив, якби знав, що є хоча б найменша ймовірність загрози для мене. Тим більше що точної впевненості в тому, що мати в листі говорила саме про клан Тадаран, не було. Це я і озвучила Ріагану, відвівши його в сторону під приводом, щоб порадив щось із закусок на фуршетному столі.

– А якщо боятися слід не Тадаранів, а якийсь інший клан?

– Повір мені, я зможу тебе захистити в будь-якому випадку, – серйозно дивлячись на мене, промовив темний ельф, накладаючи на тарілку якісь наїдки. – Ми скажемо, що ти належиш до мого клану. І тоді ніхто не посміє тебе чіпати, якщо не захоче нарватися на конфлікт з нами.