Глава 17.1

ГЛАВА 17

Перед від’їздом Орден Чистоти залишив ще один «сюрприз». Точніше, може, рядові адепти товариства і не мали до цього жодного відношення. Але я все більше переконувалася, що їхній Голова точно причетний. Отже, ввечері напередодні дня, коли останні адепти Ордена мали покинути Бармін, за чим стежили приставлені спостерігати за цим стражі, було знайдено ще одне тіло.

Вбивця ніби знущався з нас, спритно прослизаючи повз посилені патрулі і не залишаючи ніяких слідів. Минулого разу експерти навіть не виявили ознак використання артефакту. Хоча ми з Вейдом дійшли висновку, що це ні про що не говорить. У цього мерзотника явно є свої люди в Департаменті Правопорядку. Дізнавшись про те, що проколовся зі складом і що нам вдалося там виявити, вбивця був би дурнем, і далі використовуючи артефакт безпосередньо поруч з місцем злочину. Тож йому достатньо було всього лише відійти подалі, перш ніж його активувати. А з умінням відводити очі зробити це неважко.

Новою жертвою злочинця став перевертень-вовк, на рахунку якого було не менше двадцяти трупів. Він належав до однієї з місцевих дрібних банд. З тих, що не користуються особливим авторитетом. Але це не заважало їм псувати життя городянам. Конкретно ця банда займалася грабіжництвом, причому досить кривавим. Департаменту врешті все-таки вдалося їх викрити та заарештувати. Тільки ось цей перевертень зміг втекти під час облави. Але його ім’я і прикмети були відомі, а листівки з ними висіли по всьому місту.

Наш злочинець обрав своєю ціллю цього перевертня явно щоб утерти носа Департаменту і показати, що діє набагато успішніше. Знову не втримався від того, щоб не поглумитися над жертвою. Перевертню відрізали голову і прилаштували до мертвої собаки, наколовши це все на жердину, що утримувала конструкцію. Язик і очі вирізали, як це було і з попередньою жертвою. На стіні, поруч з якою залишили труп, кров’ю знову намалювали гостровухий ікластий череп. Над ним маячив напис: «Нехай влада проти нас, але це не зупинить справедливість». До речі, саме обезголовлене тіло перевертня було знайдено неподалік, у стічній канаві.

– Ось же позер! – процідив Вейд, коли побачив зухвалу фразу.

Але народ в цілому був на боці злочинця. Що і не дивно, враховуючи, кого той обрав в якості жертви.

Весь Бармін гудів. У тавернах і прямо на вулицях обговорювалися останні події. Деякі містяни, звісно, не схвалювали подібних дій. Вважали, що краще б злочинців судили, а не піддавали настільки жорстокій смерті. Але більшість підтримувала Орден Чистоти. У тому, що саме його представники це вчинили, не сумнівався тепер практично ніхто. І в світлі цього вигнання адептів Ордена з Барміна сприймалося негативно.

Губернатору довелося неабияк напружитися, щоб не допустити заворушень у місті. Допомогло посилення стражі колегами, доставленими через телепорти з Тароса. Уже те, що герцог Баніан пішов на такі значні витрати, свідчило про серйозність ситуації.

Але вжиті заходи допомогли. І з того часу, як останній представник Ордена покинув Бармін, ось уже п’ять днів панував відносний спокій. Навіть звичайні злочинці зачаїлися. Нікому не хотілося нарватися на патрулі, які заполонили вулиці.

Нам з Вейдом довелося займатися іншими справами, оскільки в основній не було жодних зрушень. Якщо судити з офіційної версії, вбивця дочки судді Мідрейда знайдений. Той вампір, в кишені якого знайшли її медальйон. Те, що пан Бідер не ставився негативно до нашого припущення про те, що тут все не так просто, нічого не означало. Це всього лише наші домисли. Їх, звичайно, дозволили перевірити, але не на шкоду іншим справам.

Та і герцог Баніан залучив своїх людей, у яких ми б тільки плуталися під ногами. Втім, з огляду на те, що зараз в основному опрацьовували списки тих, у кого були перстні з чорного золота, ми тут мало чим могли допомогти. У цій справі явно замішаний впливовий аристократ. Тож підлеглі герцога впораються набагато краще за звичайних дізнавачів.

Я бачила, що Вейд роздратований не менше за мене тим, що ми так і не змогли спіймати мерзотника, який наче знущається з Департаменту. Але від нас мало що залежало.

Візит Ріагана, з яким після мого одужання так і не знайшлося часу зустрітися, викликав змішані почуття. Мені було ніяково спілкуватися з ним на очах у Вейда, знаючи про почуття темного ельфа. Ми сиділи втрьох у моїй вітальні, пили чай і щосили намагалися підтримувати невимушену розмову.

Як не дивно, найспокійнішим здавався Вейд. Він доброзичливо розпитував Ріагана про його справи і створював вигляд того, що нічого взагалі не змінилося.

Нарешті, я не витримала і, перервавши репліку коханого на півслові, випалила:

– Ми з Вейдом тепер разом.

Запанувала незручна тиша. Вейд хмикнув і, обдарувавши мене іронічним поглядом, сказав:

– І це ще мене дорікають за нетактовність!

Я залилася рум’янцем, визнаючи справедливість його зауваження, і промовила:

– Я просто вирішила, що Ріаган має про це знати.

Темний ельф зблід. Вигляд у нього став абсолютно нещасним. Але він все ж таки змусив себе посміхнутися.

– Я від самого початку підозрював, що цим все і закінчиться. Що ж, вітаю вас обох! Радий, що мої друзі знайшли своє щастя.

Вже через кілька секунд його обличчя стало непроникним. Так, ніби він, нарешті, щось для себе вирішив. І я зрозуміла, що Ріаган більше не буде намагатися до мене залицятися. Можливо, якби на місці Вейда був хтось інший, він пішов би на це. Але мого напарника Ріаган занадто поважав і цінував, і справді вважав другом. Хоча уявляю, що зараз коїться у нього всередині!