Глава 16.3

Деякий час герцог Баніан пильно дивився на нього. Потім з прикрістю скривився.

– Не думаю, що це так.

– Це ваше право, – глузливо кинув його опонент. – Але вже те, що нашому Ордену дозволяють розвиватися настільки вільно і надають всіляку підтримку, говорить багато про що. Відкрито, звісно, імператор не може цього робити. Але хто заважає йому діяти інкогніто?

– Якби Орден Чистоти був дітищем Оллона, я б про це знав, – сухо зауважив герцог.

– Ви такі впевнені у своєму впливі на імператора? – пирхнув маркіз. – А вам не спадало на думку, що його може дратувати те, наскільки поширилася ваша влада в імперії? Настільки далеко, що якщо він надумає піти проти вас, ще велике питання, чи втримається на троні!

Удар влучив у ціль. Я ж, спостерігаючи за протистоянням наймогутніших осіб Мадарської імперії, ще більше раділа, що перебуваю осторонь від великої політики. Не хотілося б опинитися в центрі цього зміїного кубла!

– Імператор знає, що я повністю йому відданий, – нарешті, промовив герцог Баніан. – І ваші припущення безглузді!

– Час покаже, – уїдливо відгукнувся маркіз.

– Але повернімося до моїх запитань. Ви особисто зустрічалися з Головою Ордена?

– Так, – не став приховувати Маграс і злегка всміхнувся.

Він явно насолоджувався тим, що йому вдалося вибити герцога з колії, нехай і ненадовго.

– Що ви можете про нього сказати? Чи не здався він вам знайомим? Розумію, що той використовував маскування. Але ви могли впізнати голос або характерні жести.

– Голова Ордену під час наших зустрічей завжди говорив пошепки, – відповів маркіз. – Тож впізнати його проблематично. Але можу точно сказати, що це чоловік. Досить високий, худорлявий. Переді мною він з’являвся у чорному плащі з капюшоном і масці, що повністю приховувала обличчя. Впізнавали ми його зазвичай за перстнем з чорного золота з нашою емблемою. Хоча... – він завагався, чи варто говорити. Але під напруженим поглядом герцога неохоче продовжив: – Кілька разів я вловлював на перстні брижі. У тому місці, де був малюнок. Можливо, печатка була лише ілюзією, а насправді перстень не містить жодних розпізнавальних знаків. І, до речі... – він лукаво примружився. – Наш імператор часто носить рідкісні прикраси. І, гадаю, ви самі не раз могли бачити на його руці перстень з чорного золота. Фамільна реліквія, смію зауважити!

– Вочевидь, ви справді вважаєте, що саме Оллон ваш Голова, – глузливо вигнув брови герцог. – Що ж, при нагоді я обов’язково поділюся з імператором вашими припущеннями. Буде цікаво поглянути на його реакцію!

– Але ж ви не зможете прочитати його думки, – хмикнув маркіз. – Захисні артефакти Оллона занадто високого рівня, щоб впоралися навіть ви. Тож цілковитої впевненості все одно не буде, чи не так?

Герцог свердлив його неприязним поглядом. Маркіз же знущально продовжив:

– І, до речі, з чого ви вирішили, що друге вбивство, яке намагаються повісити на Орден Чистоти, скоїв той самий чоловік? Цілком можливо, що дочку судді Мідрейда і справді вбив вампір. І він поніс за це справедливе покарання. Адже ви не можете впевнено стверджувати протилежне?

– У будь-якому випадку, я наполягаю на тому, щоб усі представники Ордену Чистоти залишили Бармін у найближчі дві доби. На час проведення мирних переговорів їх не має бути в місті, – вже повністю опанувавши себе, зажадав Баніан. – Якщо вам необхідне особисте розпорядження імператора, не сумнівайтеся, воно буде. Оллон чудово розуміє, що поставлено на карту!

– Це так, відкрито протистояти вам він не захоче, – простягнув Маграс, явно натякаючи на те, що імператор дійсно є Головою Ордена.

У мене вже мозок плавився від спроб докопатися до істини. Здається, в цій справі кожен міг мати подвійне, а то і потрійне дно!

– Втім, я не бачу підстав для заперечень, – відкинувшись на спинку стільця, додав він. – Представники нашого Ордену залишать місто. Крістофера ж я маю намір забрати відразу після того, як допит підтвердить його повну непричетність.

Наступні півгодини відбувався допит заарештованого. Але і моє сканування його емоцій, і більш досконале – герцога Баніана підтвердило, що той не бреше. Тим більше, що страж, якому герцог доручив опитати працівників заїжджого двору, підтвердив його версію. Крістофер дуже бурхливо провів минулу ніч. Спочатку пиячив з іншими адептами Ордена Чистоти. А потім запросив до себе в номер двох дівчат легкої поведінки. На шум скаржилися інші постояльці. Так що і вони побічно могли підтвердити алібі вчителя Ордена. Хоч і з неохотою, але герцог був змушений його відпустили з батьком.

Коли в приміщенні для допитів залишилися тільки ми з Вейдом, герцог Баніан і пан Бідер, напарник промовив:

– Є все-таки шанс, що ми зможемо пов’язати ці два вбивства. Хоча він і не дуже великий, – додав він, поморщившись.

– Говори, мій хлопчику, – заохотив його Баніан.

– Нехай місцевість навколо доків детально оглянуть експерти на сліди магічного впливу. Якщо знову знайдемо слід телепортаційного артефакту, вже можна буде сказати щось певне. Хоча навіть якщо ні, виключати зв’язок не варто. Вбивця міг просто відійти досить далеко, перш ніж телепортуватися. Але раптом нам пощастить.

– Ти маєш рацію, – задумливо промовив герцог. – Пане Бідер, дайте розпорядження залучити до справи експертів, – звернувся він до начальника Департаменту, і той кивнув. – А я, мабуть, навідаюся до імператора, – пробурмотів наостанок Баніан, підводячись.