Глава 16.2

– Як і Крістоферу Маграсу, – зауважила я. – Як головному представнику Ордену Чистоти в Барміні.

– Гадріс міг діяти і без відома мого батька, – обережно зауважив Габріель.

– Розумію, чому ти хочеш вигородити Ангера Сальне, – холодно кинув йому Вейд. – Але в першу чергу ми повинні керуватися фактами.

– Я зовсім не намагаюся його виправдати, – зітхнув вампір. – Але смію тобі нагадати, що батько не менше за нас бажав уникнути конфлікту. Навіть надіслав тобі голову мого брата. Думаєш, він пожалів би Гадріса?

На це Вейд не знайшов, що відповісти.

– Гаразд, у нас багато роботи. Треба опитати можливих свідків, – перервав він, нарешті, важке мовчання. – Кай, ти знайшов ще щось?

– Ні, – той розвів руками. – Жодного перстня, про який ти говорив.

– Може, це все-таки не наш вбивця? – наважилася припустити я.

– Або він просто не носив із собою такий цінний артефакт постійно, – заперечив Вейд. – Але для всіх було б краще, якби це справді виявився він. І не скажу, що так вже не схвалюю цього разу дії Ордена Чистоти.

Я подумки з ним погодилася.

– Гадаю, так буде вважати багато хто, – задумливо сказав Габріель. – Схвалювати дії Ордена Чистоти, який помстився за смерть дочки судді Мідрейда. Тільки ось напередодні з’їзду дипломатичних делегацій зростання неприязні до нелюдів ні до чого доброго не призведе.

Я завмерла.

– Ти натякаєш, що ціль того, хто це зробив, – я судомно махнула рукою в бік трупа, – зовсім не помста? Він хоче налаштувати людей проти представників інших рас?

– Якщо так, то це справді хворий на всю голову і підступний покидьок! – криво всміхнувся Вейд. – І можна лише здогадуватися, на чиєму боці він грає, коли підвищує авторитет Ордена Чистоти настільки радикальним способом!

– Ми не зможемо довго приховувати цю інформацію від громадськості, – промовив Габріель. – Лише питання часу, коли про те, що сталося, напишуть усі газети.

– Отже, нам треба поквапитися з допитом Крістофера Маграса, – резюмував Вейд. – Поки він не втік з міста зі страху, що на нього спустять усіх собак. Ми з Ленорою поїдемо до нього. А ти, Габріель, відвідай батька. Ти знаєш його краще, ніж ми. Зможеш зрозуміти, чи не приховує він щось. Хоча, чим більше я про все це розмірковую, тим сильніше волію з тобою погодитися. Навряд чи Ангер Сальне щось знав. Він же не повний йолоп, щоб виправдовувати такого покидька і тим наражати на небезпеку всю вампірську громаду!

Габріель кивнув і, побажавши нам удачі, рушив геть.

Поки ми з Вейдом їхали в напрямку до заїжджого двору, де оселився Крістофер Маграс, я обережно запитала:

– Як гадаєш, Орден Чистоти теж підставили, як і вампірів?

– Якби ними тут керував не Крістофер Маграс, я б ще засумнівався. Але цей боягуз в першу чергу думає про збереження власної шкури. Після погрози герцога Баніана він не став би лізти на рожен. Наші люди, яких приставили за ним спостерігати, повідомляли, що Маграс навіть у резиденції Ордену не показується. Сидить тихо, як миша, на заїжджому дворі, і носа звідти не висовує.

– Але це міг бути якийсь інший представник Ордена, який вирішив діяти самостійно, – заперечила я. – Хтось більш високопоставлений в їхній ієрархії, ніж Крістофер Маграс.

– І ніж його батько, – похмуро додав Вейд. – Він би сина підставляти не став!

– Думка, яка напрошується, мені не надто подобається, – здригнулася я. – Особливо якщо згадати про перстень з чорного золота. Але про що тільки думає їхній Голова, якщо він дійсно за всім цим стоїть?! Хіба він не розуміє, що зараз вкрай невідповідний момент для таких дій? Ми потребуємо допомоги союзників, щоб вистояти у війні проти орків!

– Якщо він фанатик, його це мало турбує, – зауважив Вейд.

– Або він діє в інтересах протилежної сторони, – задумливо промовила я.

Ми поглянули одне на одного, обмірковуючи цю версію.

– Якщо згадати, що тут творилося восени, коли Ареф Термуді вів свою гру, не варто виключати і цього варіанту, – погодився зі мною напарник. – Але на такому рівні нехай думають ті, хто при владі. Як тільки ми повернемося до Департаменту, я піду до Бідера і повідомлю, що герцог Баніан має бути в курсі того, що сталося.

– Гадаю, він уже в курсі. І зробив такі ж самі висновки ще раніше за нас, – пробурмотіла я, побачивши дещо у вікні.

Наш екіпаж якраз під’їхав до заїжджого двору. І ми тепер могли спостерігати за тим, як стражі виводять звідти Крістофера Маграса і супроводжують до ще одного службового екіпажу Департаменту. Причому керував усім чоловік з відзнаками імперської Служби Безпеки. Вейд ледве встиг їх окликнути, поки вони не сіли в карету.

Вискочивши з екіпажу, він підійшов до конвоїрів абсолютно нещасного і блідого Крістофера Маграса. Про щось з ними поговорив, після чого кивнув і повернувся до мене.

– Їдемо в Департамент! Герцог Баніан вже там. Він побажав допитати Крістофера Маграса особисто. Думаю, нам там не завадить бути там присутніми.

***

У приміщення для допитів нас пропустили безперешкодно. Мабуть, герцог встиг дати відповідні розпорядження. Там зараз знаходився не лише він сам, але і пан Бідер з маркізом Маграсом.