Глава 13.2

– Так от. Для того, щоб магічний слід протримався настільки тривалий час, мав бути дуже значний виплеск енергії. Не просто великий, а величезний. Що з цього випливає? – тоном занудного наставника запитав він, хитро позираючи на мене.

Я задумливо пожувала нижню губу, потім почала розміркувати вголос:

– Я чула, що вибух від потужних вогняних артефактів або сильних магічних конструктів дає значний викид магії в простір. Але якби там застосовувалося щось подібне, від складу навряд чи щось залишилося б. А ти говориш, що крім слідів крові, взагалі ніщо не свідчило про те, що там був скоєний злочин.

– Ти міркуєш у вірному напрямку! – заохочувально сказав Вейд. – Ще якісь ідеї є?

– Телепорт! – раптом виникла здогадка. Втім, я відразу її відкинула. – Ні, таке неможливо в місті. Воно захищене від цього. Телепорти відкриваються лише в спеціально відведених приміщеннях. У ратуші, наприклад, чи на станції. На складі він точно не міг відкритися.

– Однак це був саме телепорт. Причому особливої структури, яка дозволяє обійти навіть магічний захист міста. Ми залучили експертів-побутовиків, і вони це підтвердили. Причому самі були вражені не менше за нас. Про такі телепорти вони і не чули ніколи.

Я ошелешено відкрила рота.

– Але як?!

– Є ще одна дивна річ, – явно задоволений моєю реакцією, повідомив Вейд. – Про те, що магія має свій індивідуальний відбиток у кожного мага, ти, сподіваюся, знаєш?

– Знаю, – буркнула я.

Він що, мене за повну дурепу сприймає?

– Не злися!

Вейд клацнув мене по носі і посміхнувся так, що злитися на нього миттю перехотілося. Я зітхнула.

– Розповідай далі.

– За залишеними слідами можна зняти зліпок, який допоможе впізнати мага.

– Це вже щось! – з ентузіазмом вигукнула я. – Принаймні, якщо у нас з'явиться підозрюваний, можна буде достеменно визначити, винен він чи ні. Хоча, зачекай! У цій справі же начебто діяв менталіст, а не побутовик.

– Ти вічно навіть договорити не даси! – пробурчав Вейд. – Слухай далі!

Дочекавшись, поки я всім своїм виглядом зображу увагу, він продовжив:

– Але навіть без порівняльного аналізу зліпок магічної аури може багато про що сказати експерту. Наприклад, про рівень сили, расу мага, вік.

– Це ж… це ж чудово! – схвильовано видихнула я, хапаючи Вейда за лікоть.

– Зарано радієш! – спохмурнів напарник. – Знаєш, який результат дали експерти, які вивчали зліпок?

Я нетерпляче дивилася на напарника, очікуючи продовження.

– Так ось… вони абсолютно нічого не змогли сказати про цього мага, – поморщився він. – Ніби той, хто створював телепорт, взагалі не був живою істотою. Він не людина, не ельф, не вампір, взагалі невідомо хто. І про рівень сили та вік аналогічно!

– Може, треба звернутися до інших експертів? – розгублено запропонувала я.

– Ми залучили трьох найкращих, – знизав плечима Вейд. – Результат той самий. Єдине, чим вони нам допомогли, так це припущенням, що маг діяв не сам, а через якийсь артефакт. У цьому випадку аура мага не відчувається. Залишається слід лише від самого артефакту. А він неживий. Власне, тому і не змогли нічого з’ясувати про особистість мага.

– Стривай, але таких артефактів не існує! Максимум енергії, яку можна помістити в магічний кристал – сто п’ятдесят пірнів. А на телепорт, в який могла б увійти хоча б одна людина, треба не менше трьохсот. Від спроби перекачати таку кількість енергії в зовнішній накопичувач він би просто вибухнув. Разом з тим, хто спробував би її передати!

– Радий, що якісь знання у тебе все-таки є! – знову не забарився підколоти Вейд. Але мені було не до того, щоб реагувати на це.

– Ви залучили експерта-артефактора?

– Звичайно. Бідер надіслав запит особисто герцогу Баніану. Той сказав, що відправить найкращого фахівця, щоб допомогти нам у цій справі. І він з’явиться в Барміні найближчим часом. Може, навіть уже сьогодні. І якщо цей експерт дійсно зуміє побачити щось нове, у нас з’явиться хоч якась зачіпка.

– Ключове: «якщо зуміє», – я похитала головою. – Щось ця справа обростає все більшими загадками.

– Але принаймні, якщо з’ясується, що вбивця телепортувався через артефакт, наша версія про вбивцю-менталіста не опиниться під сумнівом.

– Ти вважаєш, що він все ж таки діяв сам?

– На тілі жертви не знайшли нічого, що свідчило б про інше. Той, хто наносив пошкодження, робив це самотужки. І не думаю, що йому були потрібні зайві свідки, які б просто стояли поруч.

– А що каже господар складу? Адже він спілкувався з ним. Сказав хоча б, як той чоловік виглядав?

– Під час розмови вбивця явно був під «відведенням очей», – повідомив Вейд. – Господар може передати дослівно, про що вони говорили. Але коли мова заходить про те, щоб описати співрозмовника, взагалі нічого не може сказати. Пам’ятає лише нечіткі обриси чоловічої фігури в чорному плащі з капюшоном. Не може навіть згадати, високим був співрозмовник чи низьким, якої він раси і чи є в нього особливі прикмети.