Глава 10.2

– Ти точно щось знаєш чи знущаєшся? – запитала я, примружившись.

– Персику, як ти могла про мене таке подумати?! – театрально обурився Лис.

– Від тебе можна очікувати будь-чого! – вигукнула я. – Але якщо ти маєш інформацію щодо нашої справи, чому відразу не пішов до Вейда?

– Навіщо втрачати нагоду скасувати його безглузду вимогу: не підходити до тебе ближче, ніж на кілометр? Можеш вважати, це моя умова, – нахабно заявив перевертень.

– Думаєш, я в таке повірю? – хмикнула я.

– Ну, припустимо, це одна з умов, – анітрохи не збентежився Лис. – Другу я обговорю з твоїм ревнивцем сам. Але перша не обговорюється. Час вже покінчити з цим дурним непорозумінням! – він посміхнувся без колишнього глузування, і я трохи зніяковіла.

– Не думаю, що Вейд погодиться, – сказала я з сумнівом. – Я не раз йому говорила, що ти навряд чи ще раз влаштуєш щось подібне. Але він і слухати не хоче!

– Упертий віслюк! – закотив очі перевертень.

– Швидше, собака на сіні, – пробурмотіла я, про що відразу пошкодувала, коли брови Лиса глузливо вигнулися. – Давай краще повернемося до твоїх слів. То що ти дізнався?

– Я знайшов місце, в якому, імовірно, відрізали голову суддівській дочці, – недбало кинув Лис, а я судомно зітхнула.

– Ти впевнений?!

– Воно знаходиться неподалік від того провулка, де залишили її труп. Є сліди крові, які вбивця пропустив під час зачистки приміщення. Але, сама розумієш, у мене немає зразків, і немає експертів, які могли б перевірити, чи збігаються вони з кров’ю жертви.

– Але чому тоді Ангер Сальне не зміг дізнатися про це місце? – запитала я з подивом. – Напевно, у нього не менші зв’язки, ніж у тебе.

– Все просто! Той, хто здавав вбивці приміщення, нізащо не став би відверто розмовляти з вампірами, – хмикнув Лис. – Він перевертень.

– Зрозуміло, – сказала я задумливо. – А чому ти відразу не розповів про це? За свіжими слідами був би шанс знайти злочинця з більшою ймовірністю.

– Я сам дізнався про це тільки сьогодні вранці. Той склад орендували на кілька днів. Коли строк закінчився, господар вирішив оглянути приміщення перед тим, як здавати комусь іншому. А у перевертнів, знаєш, нюх набагато чутливіший, ніж у того, хто намагався замести там сліди. Він відчув кров навіть у незначній кількості. Цей хлопець не дурень. Миттю зіставив вбивство, про яке гуде все місто, з тим, що він знайшов. Повної впевненості, звісно, немає, але перевірити варто.

– Де той склад? І хто його власник? – діловито поцікавилася я, насилу стримуючи бажання підскочити і відразу бігти в Департамент до Вейда, щоб повідомити нову інформацію.

– А ось це, моя люба, я скажу твоєму напарнику! – охолодив мій порив Лис. – Нехай приходить до мене завтра зранку. Я дам йому координати і домовлюся з тим перевертнем, щоб розповів все без приховування.

– Хоча б скажи, що свідок розповів про те, хто орендував у нього склад! – попросила я, зрозумівши, що якщо Лис сам не захоче, то буде мовчати як риба.

Раз сказав, що допоможе Вейду на певних умовах, так і зробить. Тиснути на нього марно.

– Як я вже сказав, решту повідомлю особисто твоєму напарнику, – підтвердив мої висновки перевертень, сліпуче посміхаючись. – І не забудь йому повідомити про першу з моїх умов.

– Ну навіщо тобі це? – зітхнула я з сумом.

– Можеш вважати це примхою або капризом, – посміхнувся він і підвівся. Нахилившись наді мною, клацнув по носі і, хмикнувши, попрямував до дверей: – Бережи себе, персику! Ще побачимося!

А я навіть не знала, розлютитися на нього чи посміхнутися. Але те, що його прихід вибив мене з колії – це без сумніву.

Ледве Скажений Лис залишив квартиру, як до спальні повернулася Арлін. На її веснянкуватому личку читалася неприхована цікавість і жага дізнатися подробиці.

– Ти начебто казала, що Вейд заборонив йому наближатися до тебе! Та я і сама на Святі Весни бачила, як він на нього реагує.

– Здається, Лис збирається змінити цю ситуацію, – посміхнулася я. – А якщо цей пронира чогось хоче, то врешті домагається.

– Прям-таки завжди? – багатозначно простягнула подруга. – А якщо цього разу він хоче тебе?

– Не думаю, – я скривилася. – Того вечора Лис сам зупинився, коли зрозумів, які у мене почуття до Вейда.

– Тоді чому замість того, щоб взагалі про тебе забути, він заявляється сюди і шукає можливість все виправити? – підозріло запитала Арлін.

– Швидше за все, просто скористався ситуацією. Тим більше, що у нього є й інша умова, за якої він погодиться допомогти.

– Допомогти в чому? – не зрозуміла подруга.

– У нього є інформація щодо нашої справи, – пояснила я. – Але подробиць, пробач, розповісти не можу.

Арлін явно знемагала від цікавості. Але з мого непохитного вигляду зрозуміла, що з цього приводу відвертою з нею я не буду.

– Ти впевнена, що йому можна довіряти? – запитала подруга.

– Поки що Скажений Лис нас з Вейдом ще жодного разу не підводив, – відповіла я. – Якими б мотивами при цьому не керувався.