Глава 6.1

ГЛАВА 6

Наступного ранку ніщо не віщувало біди. Ми з Вейдом спокійно вирушили на роботу і увійшли до нашого кабінету. Почали обговорювати, що будемо сьогодні робити, коли увірвався чимось стривожений пан Бідер.

– Ви це бачили?! – гримнув він, кидаючи на стіл перед напарником газету.

Вейд з подивом на нього поглянув. Але ледве поглянувши на першу сторінку, зблід.

– Що там?! – зацікавилася і я.

У відповідь мені кинули ще один примірник газети. Не «Бармінських хронік», де працювала Арлін, і яка вважалася найкращою в місті, а іншої.

«Бармінське життя» була третьосортним виданням, що публікувало здебільшого різну маячню та плітки. Але у неї була чимала аудиторія. І багато жителів Барміна вірили тому, про що там писали.

Саме тому я зойкнула, побачивши величезний заголовок на першій сторінці: «Вампіри кидають людям новий виклик!»

– Що це? – боячись повірити виниклій здогадці, пробелькотіла я.

Мені ніхто не відповів. Вейд швидко пробігав очима зміст статті. Бідер же чекав саме на його реакцію.

Я вирішила, що краще теж ознайомитися зі статтею. І чим більше читала, тим сильніше ворушилося волосся на потилиці.

У статті в барвистих і яскравих виразах розповідалося про бешкет, влаштований позаминулої ночі вампірами. Про те, як ті розгромили резиденцію Ордена Чистоти. А потім вбили нещасну дівчину з поважної і шанованої усім містом родини. Мовляв, тим самим вампіри недвозначно кинули виклик людям, сповіщаючи про початок нової війни.

Згадувалося і про те, що творили представники цієї раси п’ятсот років тому, коли були в розквіті своєї могутності. Також робилися прогнози на те, що буде, якщо подібне повториться. Ще й говорилося про те, що влада потурає вампірам і нічого не робить замість того, щоб їх покарати. Що вони підтримують нелюдей і давно ними куплені. А у журналіста, який писав цю статтю, начебто є надійне джерело, завдяки якому все стало відомо.

– Прокляття! – вилаявся Вейд.

Я ж сказала те, що мимоволі спало на думку:

– Невже це надійне джерело – лорд Маграс?

– Я навіть не сумніваюся в цьому! – нарешті, звернув увагу і на мене пан Бідер. – І я хочу, щоб ви негайно заарештували цього недоумка за наклеп і підбурювання людей до бунту!

– Гадаєте, це зупинить те, що почнеться завдяки статті? – похмуро запитав Вейд.

– Я особисто поїду в редакцію тієї клятої газети і вимагатиму спростування! – прошипів начальник Департаменту. – Інакше засуджу їх і залучу всі свої зв’язки, щоб вони сильно пошкодували за своє зухвальство!

Ми мовчки підвелися, готові негайно вирушити за лордом Маграсов.

– У Марібет візьмете ордер на арешт, – промовив Бідер наостанок. – Він має бути вже готовий.

Він вийшов разом з нами, але попрямував не в бік приймальні, а до сходів. Мабуть, теж вирішив не відкладати справу на безвік і вирушити до редакції негайно. Вочевидь, вони дійсно його добряче розізлили.

– Треба було ще вчора заарештувати того поганця, – дивлячись вслід начальнику, похитав головою Вейд.

– Думаєш, це зупинило б Черепанів? – з сумнівом простягнула я. – Хтось із них ще голосніше кричав би про свавілля влади, що затримує чесних громадян.

– Теж вірно, – погодився Вейд. – До речі, мені подобається, як ти їх обізвала, – він посміхнувся. – Їм це підходить.

– Одного не розумію, – задумливо промовила я. – Як редактор «Бармінської життя» наважився таке опублікувати? Він що, не розумів наслідків як для міста, так і особисто для себе?

– Не здивуюся, якщо він і сам виявиться одним з Черепанів, – відгукнувся Вейд.

А мені стало ще більш тривожно на душі. Наскільки ж простяглися мацаки Ордена Чистоти? Невже тепер треба боятися кожної тіні і підозрювати всіх навколо в прихованих мотивах? Адже з таким самим успіхом Черепані можуть бути і в Департаменті! Щоб не видати себе, їм всього лише необхідно не носити відкрито перстень, і ніхто нічого не запідозрить.

З такими невтішними думками ми взяли ордер на арешт і вирушили на пошуки лорда Маграса. Марібет дала нам адресу, яку він вчора залишив. Після розгрому резиденції Учитель Ордена зупинився на одному з заїжджих дворів неподалік.

Але там невгамовного Черепаня не виявилося, і ми вирішили поїхати в бік розгромленої будівлі. Може, знайдемо там когось з Ордену, і той підкаже, де шукати Маграса. Ще під’їжджаючи до потрібного місця, помітили незвично велике скупчення народу.

– Щось мені це не подобається! – пробурмотів Вейд.

– Мені теж.

Залишивши екіпаж, ми покрокували в бік натовпу. І в міру того, як наближалися, те, що відбувалося, подобалося все менше.

Від Черепаня, який виступав перед людьми, чулися відверті заклики боротися зі спільною бідою і вступати до Ордену. Навколо самої резиденції кипіла робота. Люди відновлювали те, що розгромили вночі вампіри, і виглядали дійсно натхненними. Ті, хто не брав участі в ремонті резиденції, підтримували оратора, що виступав біля будівлі, схвальними вигуками.