Глава 5.3

– Що змушує вашого свідка так думати? І взагалі чому ви не привели його сюди?

– З міркувань безпеки ми вирішили його сховати, – заявив лорд Маграс. – Дізнавшись про те, що він все бачив, вампіри можуть спробувати його позбутися. Але в тому, що це зробили саме вони, наш адепт упевнений!

– Нам доведеться його допитати, – відрізав Вейд. – Самим переконатися, що він говорить правду. Але зараз ми хочемо почути, що скажете ви. Що бачив ваш свідок?

– Злочинців було не менше двадцяти. Вони рухалися дуже швидко, навіюючи жах на навколишніх! Так що народ у страху тікав геть, не бажаючи втручатися. Бліді обличчя з вищиреними ротами, де виднілися ікла. Очі, що виблискували червоним вогнем!

Вейд скептично скривив губи. З того, що розповідав нам Ангер Сальне, ми знали зовсім іншу версію. Вампірів було всього четверо, включаючи сина голови громади. До того ж, вони приховували обличчя. Орден Чистоти явно бреше, намагаючись повернути ситуацію на свою користь.

– Ви ж розумієте, що вашого свідка допитають із застосуванням ментального сканування? – сухо поцікавився Вейд.

– Звичайно, він готовий відповісти за свої слова! – пафосно заявив Черепан.

– А ви? – втрутилася я. – Чому б вам теж не зняти браслет ментального захисту?

– Тому що я його не ношу, – зневажливо відгукнувся лорд Маграс, всім своїм виглядом демонструючи, як йому неприємно відповідати на мої запитання.

Я в замішанні закусила нижню губу, коли він на підтвердження показав голі зап’ястя.

– Ви менталіст? – запитав Вейд.

– Я взагалі не маг, – повідомив чоловік.

– Тоді чому я не можу прочитати ваші емоції? – здивовано промовила я.

Зосередившись ще більше, знову спробувала просканувати ауру вже на наявність захисних артефактів. Не відразу, але таки вдалося відчути ледь вловні коливання.

– На вас все ж таки є якийсь артефакт!

Лорд Маграс з деяким здивуванням поглянув на мене.

– Дивно, що ви це відчули, – пробурмотів він. – Не кожен менталіст на це здатен.

Моя самооцінка мимоволі піднялася. Не дарма я посилено займалася розвитком дару всі ці місяці!

– То що у вас за артефакт? – запитав уже Вейд.

Лорд Маграс неохоче показав на срібне кільце зі знайомим гостровухим черепом.

– Он як… – пробурмотіла я. – Цей перстень не просто знак приналежності до Ордену, а ще й артефакт.

– Ми не економимо на безпеці! – гордовито повідомив Черепан. – Хоча, звісно, рівень захисту від ментальної та бойової магії в артефактів різного рівня відрізняється. Мій сильніший, як у того, хто досяг рангу Вчителя.

Я відразу згадала про те, що він розповідав на площі. Є ще майстри з золотими кільцями і Голова Ордену з унікальним перстнем. І судячи з того, якого розмаху досягло це товариство, чоловік він не з останніх.

– Голова Ордену Чистоти – ваш батько? – висунула я припущення.

Він поблажливо хмикнув.

– Про те, хто є Головою Ордена, не знають навіть майстри. Це велика таємниця, яка розкриється тільки тоді, коли наша справедлива справа буде доведена до кінця!

Фанатики! Ось не розумію я таких! Граються в якісь таємні ігри, псують всім життя, прикриваючись високою метою. І при цьому самі є маріонетками в руках того, хто переслідує цілі, відомі лише йому.

– Але мій батько, про якого ви згадали, один з майстрів Ордена, – заявив він.

Тепер зрозуміло, чому з Орденом Чистоти так церемоняться. За впливом на імператора маркіз Маграс – друга людина після герцога Баніана. Але тоді хто ж такий Голова Ордена? Залишається тільки здогадуватися. Якийсь чиновник, який потайки смикає за ниточки, сам залишаючись у тіні?

Ох, як же не хочеться опинитися замішаною в усілякі придворні інтриги! А судячи з усього, саме до того все і йшло. Швидше за все, той невидимий ляльковик і направив цього пихатого йолопа до Барміна. І щось мені підказує, що не дарма це сталося перед підписанням угод про співпрацю з нелюдами.

І що як за усім цим стоїть не якийсь там міфічний Голова Ордену, якого, до речі, може і не бути, а батько лорда Маграса? Звісно, внутрішні заворушення в імперії в світлі зовнішньої загрози з боку орків зараз небажані. Але якщо метою є дискредитувати герцога Баніана, відповідального за мирні перемовини, то все стає зрозумілим. Усунути конкурента, самому зайняти його місце і потім приструнити Орден, щоб більше не заважав.

Ох, в такі хащі краще не заглиблюватися! У подібних питаннях я мало розбираюся. Моє безпосереднє завдання – розібратися у тому, хто винен у конкретному злочині.

– Зніміть ваш перстень, – попросила я. – І повторіть свої слова щодо того, кого ви вважаєте винним у розгромі резиденції Ордену.

Не знаю, за кого мене приймав цей йолоп, але нахабно збрехав. Я навіть поморщилася від того, як виразно це проявилося на емоційному рівні. Що й озвучила, коли він закінчив свою промову вже без персня.

– І ви довіряєте цій нелюдці?! – ображено вигукнув лорд Маграс. – А мої слова ставите під сумнів?! Це змова! Нелюдам вигідно виставляти Орден Чистоти в непривабливому світлі!