Глава 4.2

– Вчора Кайла Мідрейд у компанії своїх подруг гуляла містом. Як і всі, розважалася на Святі Весни. Її супутниці востаннє бачили дівчину в кав’ярні, куди вони зайшли, щоб там трохи посидіти. Посеред розмови Кайла повідомила, що сходить до дамської кімнати. І звідти так і не повернулася. Зрештою, подруги занепокоїлися і почали пошуки. Охоронець повідомив, що бачив, як Кайла вийшла через чорний хід. Куди і навіщо – невідомо. А незадовго до світанку патруль виявив труп дівчини в одному з неблагополучних районів. – Зробивши паузу, пан Бідер додав: – Цей район знаходиться неподалік від вампірської території. Стражники повідомили, що, судячи з вигляду трупа, можна припустити, що саме вампіри там і приклали руку.

Вейд підняв брови:

– Невже вони настільки дурні, щоб так відверто підставитися?

– Свято, випивка, збудження, яке потрібно кудись виплеснути, – Бідер похитав головою. – Цілком можливо, що когось з вампірської молоді це змусило втратити обережність. Але ти і сам розумієш, що для початку необхідно все з’ясувати, перш ніж робити висновки. Аж надто багато поставлено на карту. Сім’я жертви вельми шанована серед містян. А вампірів і так недолюблюють. Якщо ж підуть чутки, що це вони жорстоко розправилися з дівчиною, яку в Барміні вважають мало не святою, цілком можна очікувати ще більших заворушень. Саме тому поки що слід тримати все в таємниці. З суддею Мідрейдом я вже розмовляв. Попри те, що він убитий горем, мої аргументи зрозумів і прийняв. Погодився почекати з подальшими діями, поки все не з’ясується до кінця. Сподіваюся, вам самим говорити не треба, як важливо тримати язика за зубами? – при цьому Бідер чомусь поглянув виключно на мене, і я обурено підібгала губи.

Невже він вважає мене безмізкою пліткаркою, що відразу ж кинеться всім розповідати приголомшливу новину?

– Звичайно, ми будемо мовчати, – сухо сказала я.

Пан Бідер з сумнівом похитав головою, але кивнув.

– Вейд, ти особисто відповідаєш за те, щоб інформація не просочилася назовні! – не втримався від останньої шпильки на мою адресу.

– А як щодо стражів та експертів, які будуть залучені в справі? Їм можна довіряти? – запитав напарник.

– Вони будуть мовчати, – заявив Бідер. – Їх теж вже попередили. Інакше вилетять з Департаменту з ганьбою. І я подбаю про те, щоб нормальної роботи ніде більше не знайшли. Експерт-некромант, Кай Одерт, вже займається тілом дочки судді в умовах повної секретності. Ходіть до нього і дізнайтеся, що вдалося з’ясувати. Свідків у справі допитуйте вкрай обережно. Подруги дівчини подробиць її смерті не знають. І нехай так буде і надалі.

Вейд ствердно кивнув і підвівся. Пан Бідер наостанок сказав:

– Ця справа пріоритетна. Решту поки відкладіть. Так, і ще, дозволяю залучити Габріеля Сальне. Сподіваюся, не треба пояснювати, для чого?

Напарник знову кивнув. А Бідер продовжив:

– Тільки попередьте і його про конфіденційність. Хоча Сальне не дурень, і сам має знати, чим загрожуватиме розголос.

У повній тиші ми вийшли з кабінету начальника Департаменту і вирушили на задній двір, де знаходилася мертвецька. Увійшли до знайомого приміщення, де в приймальні сидів реєстратор.

– Де Кай? – як завжди, не зійшовши до того, щоб привітатися, сходу запитав Вейд.

– У закритій частині мертвецької, – похмуро кинув чоловік у відповідь.

Але коли він поглянув на мене, вираз його обличчя потеплішав. Почувши ж моє привітання, реєстратор широко посміхнувся і заявив:

– Хоч щось робить цей ранок не таким вже й сірим! Пані Ленора, ви, як завжди, маєте чудовий вигляд!

– Дякую, – посміхнулася я у відповідь.

Але Вейд уже потягнув мене в коридор з кількома рядами дверей, перервавши подальший обмін люб’язностями.

– Ну чому ти такий злий? – дорікнула я.

– Немає часу на всіляку дурню, – буркнув він. – Ти чула, що сказав Бідер? Справа не терпить зволікань.

– Щоб сказати людині «доброго ранку», багато часу не потрібно! – заперечила я.

Напарник проігнорував слушне зауваження і штовхнув потрібні двері. Те, що ті виявилися зачиненими, дещо затримало наш рух.

Вейд роздратовано загрюкав по нещасних дверях і стукав доти, доки вони не відчинилися, відкриваючи нашому погляду невдоволену фізіономію Кая.

– Так і знав, що це ти! – вигукнув ельф, окидаючи Вейда докірливим поглядом. – Ніхто інший не став би так безцеремонно сюди рватися!

Напарник не зволив відповісти. Він відсунув Кая і увійшов всередину, пильно оглядаючись. У приміщенні, де освітленим був в основному стіл з препарованим трупом, нікого стороннього не було.

Кай зачинив за нами двері, замкнув їх на ключ і рушив до свого робочого місця. Я, повагавшись, пішла за ним. До вигляду мерців я і досі не до кінця звикла. Хоча за півроку роботи вже не реагувала на них так чутливо, як раніше.

На столі лежав понівечений і обезголовлений труп дівчини. Судячи з синців, порізів і саден, над нею ще й познущалися перед тим, як вбити. Голова лежала окремо, на сусідньому столі. І я, нервово зглитнувши, відвела очі.

Кайлу Мідрейд я зустрічала раніше. Це була приємна та мила дівчина, у якої була просто чарівна посмішка. Те, що зробила з нею смерть, викликало мимовільний протест і жаль. Гримаса тваринного страху і болю назавжди спотворила колись приємні риси обличчя.