Глава 3.3

Коли ми підійшли до дохідного дому пані Мідіган, я повернулася до темного ельфа, щоб попрощатися і подякувати за приємно проведений час, але він мене випередив:

– Що у вас з Вейдом?

Його питання застало мене зненацька. І я не змогла втримати на обличчі незворушний вираз.

– Нічого особливого, – з трудом вичавила я. – А чому ти питаєш?

– Я ж не сліпий, – обережно сказав Ріаган. – Помітив, як ви одне на одного дивитеся. Але ти зараз зі мною, а не з ним. Чому?

– Запитай щось легше! – безрадісно видихнула я.

– Якби я побачив, що між вами все серйозно, то прийняв би це і, врешті-решт, змирився, – несподівано сказав дроу. – Ви обидва для мене багато значите. Але між вами все незрозуміло. Тому я і запитую. Що між вами відбувається?

– Не знаю, – зізналася я. – Вейд мені небайдужий. Іноді здається, що і я йому. Але в наступну мить все змінюється, і я вже ні в чому не впевнена. У будь-якому випадку, тобі краще знайти дівчину, з якою не буде таких труднощів, – з кривою посмішкою додала я.

– Я ніколи не боявся труднощів! – посміхнувся у відповідь Ріаган, пильно дивлячись на мене. – Та і взагалі. Вейд, звісно, мій друг. Але в коханні кожен за себе.

– Я ж тобі казала, що… – почала я.

– Знаю, – перервав він. – Ти мене сприймаєш лише як друга. Але я все ж таки сподіваюся, що колись подивишся на мене інакше.

А потім раптом нахилився до мене і припав до губ.

Поцілунок був дуже делікатний, ніжний і обережний. Ріаган швидко відсторонився, так що я навіть обуритися не встигла.

– На добраніч, Ленора! – сказав він і пішов геть, залишивши мене перетравлювати те, що сталося.

Я притиснула долоню до губів, які ще відчували смак поцілунку, і задумливо попрямувала до будинку.

Який же сьогодні був незвичайний день! І мені є, про що подумати…

***

Вранці Вейд вдавав, що вчора нічого особливого не сталося. Та і взагалі, якби я точно не знала, як він вчора проводив час, могла б нічого і не запідозрити. Лише легка блідість і кола під очима видавали його не дуже хороший стан, а так напарник поводився цілком звично. Мабуть, вистачило розуму не гуляти всю ніч, а нормально виспатися.

– Ну і як, ти вчора плідно попрацював? – не втрималася я від уїдливого запитання, поки ми йшли до Департаменту.

– Цілком, – незворушно відгукнувся Вейд.

Я подумки хмикнула.

– А ми з Ріаганом все-таки вибралися на прогулянку, – простягнула я. – Даремно ти не захотів залишитися з нами! Було весело.

– Не люблю витрачати час даремно, – буркнув напарник. – Але я за вас радий.

– Справді радий? – саркастично відгукнулася я. – А якби я сказала, що Ріаган вчора зробив мені пропозицію?

Сама не знаю, навіщо це сказала. Але аж надто хотілося побачити реакцію Вейда на такий поворот подій. Він зчепив зуби і через кілька секунд вичавив:

– Тоді я радий за вас удвічі.

– Дійсно? Щось по тобі не дуже схоже, – хмикнула я.

– Ви підходите одне одному, – уникаючи мого погляду, промовив він. – Тож це було очікувано.

– Та не робив він мені ніякої пропозиції! – зізналася я, роздратована такою реакцією.

Чомусь очікувала зовсім іншого. Що Вейд розлютиться, як тоді, коли застав мене зі Скаженим Лисом, або ще якось проявить свої почуття. Це б показало, що він не хотів би такого повороту.

– Думаю, ще зробить, – сказав Вейд і пришвидшив крок.

– Тільки не говори, що дійсно будеш цьому радий! – роздратовано вигукнула я.

Сама не знаю, чого добивалася. Але не могла на такій ноті все і облишити.

– Послухай, ось саме цього я і не хотів! – Вейд різко зупинився і повернувся до мене. – Той поцілунок був помилкою! І ти тепер незрозуміло чого від мене чекаєш!

Я мало не задихнулася від обурення.

– Та нічого я від тебе не чекаю! Хіба що почути, нарешті, правду!

– І яку ж? – уїдливо поцікавився він.

– Та пішов ти! – не стрималася я, стрімко його оминула і майже побігла по вулиці.

Всередині все клекотіло від люті і розчарування. А до очей підкрадалися зрадницькі сльози. В цю мить я Вейда майже ненавиділа!

Чурбак бездушний!

Вейд наздогнав мене вже за кілька секунд. Зупинив, розвернув до себе і утримав за плечі, легко долаючи мій опір. Помітивши, що на нас з цікавістю позирають перехожі, затягнув в арку між будинками і притиснув до стіни.

– Послухай, Ленора! – заговорив він якось уривчасто і зло. – Я вже казав тобі, що не хочу серйозних стосунків. Не буду приховувати, що ти справді мене приваблюєш. Та і хто б встояв на моєму місці?! Але короткочасна інтрижка не варта того, щоб ризикувати тим, що, сподіваюся, має значення і для тебе. Ти стала однією з тих, кого я можу вважати друзями. У нас чудово складаються робочі відносини. Навіщо все це псувати?! Варто нам переступити межу, і все назавжди зміниться! Ти знаєш, який у мене характер. Розпочнуться докори з твого боку, обмануті очікування. Врешті ми навіть не зможемо нормально працювати разом! Чи варто до такого доводити?