Глава 2.2

Незабаром ми рушили далі.

Арлін не скупилася на компліменти Вейду, що, здається, його тільки дратувало. Він уже явно шкодував, що вирішив продемонструвати свою майстерність. Марк же тепер взагалі дивився на нього як на кумира.

– Ти міг би заробляти на цьому непогані гроші! – пролунав за спиною знайомий голос, що викликав у мене суперечливі емоції.

Водночас радість від зустрічі зі старим знайомим і зніяковіння. Після пам’ятного інциденту в «Лисячій норі», коли Скажений Лис мало не став моїм першим чоловіком, ми з ним більше не бачилися.

Вейд, хоч і не перервав з ним співпрацю, навідріз відмовлявся брати мене з собою, коли вирушав до нього. А сама туди я б не пішла ні за що у світі. Але не раз ловила себе на думці, що попри всі свої недоліки, Лис мені симпатичний. І спілкування з ним часом не вистачало.

Тож коли всі зупинилися і обернулися до рудого перевертня, який слідував за нами, я не змогла стримати посмішки. І як раніше не помітила його серед глядачів, які спостерігали за виставою?!

Втім, тоді вся моя увага була цілковито зосереджена на діях спочатку фокусника, а потім Вейда.

Напарник скривився, побачивши Лиса, за яким на невеликій відстані маячили постаті двох охоронців-ведмедів.

– Тільки тебе тут не вистачало! – пробурмотів він.

– Ти, як завжди, вражаєш хорошими манерами! – посміхнувся Шалений Лис, анітрохи не образившись. – Ну то як щодо моєї пропозиції?

– А це була пропозиція? – підняв брови Вейд.

– Чому б і ні? Ти міг би давати вистави в моїх найкращих закладах. Повір, я б не поскупився на оплату! Така майстерність заслуговує на гідну винагороду. І отримував би набагато більше, ніж платить тобі Департамент чи приносить підзарядка артефактів.

– Ні, дякую, якось обійдуся! – похитав головою напарник. – Кар’єра фокусника мене ніколи не приваблювала.

– А даремно! У тебе беззаперечний талант, – незворушно відгукнувся Лис. – Тож все ж таки поміркуй над цим!

Він перевів погляд на мене і обдарував сліпучою посмішкою підкорювача жіночих сердець.

– А тебе я особливо радий бачити, персику! Давно не спілкувалися. Щось ти взагалі забула про старого приятеля!

– Гадаю, вона б і далі без цього чудово обійшлася, – відреагував за мене Вейд, встаючи так, щоб я опинилася за його спиною.

Навіть не знала, як на це реагувати. З одного боку, приємно, звісно. Але з іншого – з Лисом я все ж таки рада була б поговорити.

– Ну не можна ж бути настільки злопам’ятним! – перевертень цокнув язиком. – Скільки разів я вже тобі казав, що шкодую про той інцидент, і таке більше не повториться.

– Я волію не ризикувати, – похмуро заявив Вейд.

Решта з цікавістю спостерігали за цією сценою. З друзів тільки Арлін була в курсі того, що сталося між нами з Лисом. Але коли було потрібно, подруга вміла зберігати секрети. Так що навіть Габріелю нічого не розповіла, за що я була їй вдячна.

– Не познайомиш мене зі своїми друзями? – світським тоном поцікавився Лис, облишивши делікатну тему.

Вейд не надто охоче представив йому присутніх. Габріель, який прекрасно знав про те, хто такий Шалений Лис, дивився дещо насторожено. Арлін же виявила доброзичливість.

Як не дивно, після моїх розповідей перевертень став їй симпатичний і вона давно говорила, що не проти познайомитися з такою неординарною особистістю. Марк же, звісно, як колишній злодюжка, ставився до голови одного з найсильніших злочинних банд Барміна з цілком зрозумілим пієтетом. Від надлишку почуттів навіть заїкатися почав.

Лис поблажливо поплескав його по плечу, і після цього хлопчик взагалі втратив дар мови.

Поки друзі спілкувалися з перевертнем, а мені доводилося стирчати за спиною Вейда, який пильно стежив за тим, щоб звідти не вилізла, я ризикнула поставити Марку питання. Звісно, пошепки, намагаючись, щоб інші не почули.

– Ти чого так тремтиш?

– Та це ж Скажений Лис! – промовив хлопчик, напружено спостерігаючи за тим, про кого ми говорили.

Я знову подивилася на перевертня і знизала плечима. Він точно не виглядав страшним. Молодий і приємний зовні чоловік з рудим волоссям і лукавими бурштиновими очима. Веселий і доброзичливий.

Ні, я, звісно, розумію, що подвійне дно у нього точно є. Інакше не досяг би того статусу, який має зараз. Але якщо порівнювати з тими ж Арефом Термуді чи батьком Габріеля – Ангером Сальне, то Лис їм явно програвав. Навіть тепер, коли банда Термуді здала позиції після смерті свого ватажка, і банда Лиса, відповідно, опинилася в лідерах, він не викликав особливого страху!

– Повір, він не такий вже і страшний, – сказала я хлопчикові. – Якщо пізнати його краще, він дуже навіть приємний у спілкуванні.

Марк похитав головою, потім промовив:

– Одного разу я бачив, як на нього напали підручні Арефа Термуді. Ми тоді з іншими хлопцями вирішили подивитися здалеку. У нашій банді знали про підготовку засідки. Хотіли потім поживитися залишками трофеїв, які не заберуть переможці. Так ось, зі Скаженим Лисом було всього троє перевертнів. А своїх Термуді послав більше десятка. Але вони не врахували, на що здатний Лис. Він один розтерзав сімох!