Глава 1.1

ЕЛЬФІЙКИ БУВАЮТЬ РІЗНІ

КНИГА 3. ЕЛЬФІЙКА Й ОРДЕН ЧИСТОТИ

ГЛАВА 1

– Можна, я у тебе почекаю? – страдницьки вигукнув Вейд, щойно я відчинила двері. – Коли моя сестричка готується до виходу в світ, жодних нервів не вистачить! Навіть нікчема Кай не витримав і втік. Сказав, що чекатиме на вулиці.

– І зовсім Кай не нікчема! – звично заперечила я, пропускаючи напарника до квартири.

– Здається, я даремно сюди зайшов… – завмер Вейд, побачивши розкидані всюди сукні, серед яких я ніяк не могла визначитися. – Тут та сама історія!

Він круто розвернувся і хотів уже втекти, але я чіпко схопила його за плече і затягла назад.

– Ні, раз вже зайшов, допоможеш визначитися! – заявила я, з задоволеною посмішкою дивлячись на приречене обличчя напарника.

– Як на мене, взагалі не має значення, що на себе надіти, – Вейд знизав плечима. – Ост хоча б те! – і він тицьнув пальцем у першу-ліпшу сукню, яку я визнала непідхожою ще на самому початку.

У відповідь я подарувала йому нищівний погляд і сказала, що він нічого не розуміє. А потім посадила в крісло і знову заметушилася по квартирі.

Вейд всім своїм виглядом демонстрував, яких катувань я йому завдаю. Але я встигла непогано його пізнати за півроку знайомства. Тож бачила, що настрій у нього сьогодні хороший. Вже одне те, що він погодився піти з нами на Свято Весни на честь першого весняного місяця, говорило само за себе

Взагалі, решта осені і зима стали одними з найщасливіших у моєму житті. На роботі я користувалася все більшою повагою. Мене вже не вважали лише додатком до Вейда. Та і він сам почав бачити в мені незамінну помічницю. У ментальній магії я теж досягла певних успіхів, розвиваючи не лише магічний резерв, а і корисні практичні навички.

У відносинах з навколишніми панували мир і спокій. Навіть Арлін з Марібет, врешті-решт, подружилися, попри холодну війну, з якої почалися їхні стосунки.

До речі, про Арлін. Для подруги зима теж видалася щасливою. Вона змінила свій статус на заміжню жінку і з’їхала з моєї квартири. Хоча і недалеко. До приміщення, де мешкав Габріель.

Весілля відсвяткували скромно – у тісному дружньому колі. З рідних і близьких були присутні тільки батьки подруги, які заради цього приїхали з Фанера.

Звісно, родичів з боку нареченого не було. Хоча я і бачила, що вампір, нехай і намагався цього не показувати, трохи переймався з цього приводу. Все-таки рідна кров – не вода. Але про те, щоб вампіри прийняли за невістку звичайну людську дівчину, не могло бути і мови. Тож спроба голови вампірської громади повернути Габріеля до сім’ї закінчилася скандалом, варто було йому поставити за умову прийняття його обраниці.

Що до мене самої, то теж було чому радіти. Наші стосунки з Вейдом нехай і не перейшли на інший рівень, але я серцем відчувала – до цього вже близько.

Ми все більше часу проводили разом навіть поза роботою. Зимовими вечорами, коли напарник не ходив кудись на підробітки, я сиділа в їхній квартирі разом з Марібет і ним самим. Ми пили чай біля каміна, розмовляли.

Іноді до нас приєднувався і Кай, хоча Вейд погоджувався на це зі скрипом. Але частіше Марібет, посидівши трохи з нами, відправлялася до оселі коханого. І ми з Вейдом залишалися наодинці, не відчуваючи абсолютно ніякої незручності. Так, ніби нічого природнішого не було, ніж сидіти ось так, немов подружжя, якому навіть помовчати разом приємно.

Я помічала, як все частіше при погляді на мене в очах Вейда з’являється глибока задума. І хоча старалася не плекати особливої надії, в глибині душі чекала, коли ж він, нарешті, зізнається самому собі, що я йому небайдужа. Адже це помічали всі навколо. Навіть іноді кидали недвозначні натяки, коли ми вже зійдемося.

Деякі особливо безцеремонні, типу Ліндсі і Марібет, і прямо не соромилися запитувати. Тільки чомусь не у Вейда, а у мене. І це викликало чимале збентеження. Адже на відміну від них, я чудово розуміла, що все залежить передусім від напарника. Але йому, звісно, ніхто таких запитань не ставив, знаючи його непередбачуваний характер.

У собі я теж помічала чималі зміни. І річ не тільки в тому, що, нарешті, досягла тієї фізичної форми, про яку мріяла – магічні ваги тепер показували п’ятдесят кілограмів. Чоловіки на вулицях і на роботі все частіше проводжали зацікавленими поглядами. Деякі відверто пробували залицятися. Тільки зіткнувшись з похмурим, не віщуючим нічого доброго поглядом напарника, як правило, відступали. Втім, я була тільки рада, попри його позицію собаки на сіні. Ніхто інший мені просто не був потрібний. А те, що він ревнує, тішило і викликало надію.

Особливо впадала в очі ця ревність, коли мені приходили листи від Ріагана. А це відбувалося з завидною регулярністю. Не рідше ніж раз на тиждень, а то і частіше. У ті дні, коли приходив листоноша з конвертом, на якому стояла печатка ельфійського клану Лінартан, Вейд ходив наче хмара і огризався на всіх навколо.

Я тільки посміхалася і навмисно розповідала в усіх деталях про новини, які повідомляв темний ельф, а то і зачитувала листи. Тим більше що нічого такого, що вказувало б на особливе ставлення до мене Ріагана, там не було.

Молодий дроу після того, як я прямо заявила, що сприймаю його лише як друга, не поспішав форсувати події. Мабуть, вирішив поступово приручати мене до себе. Але Вейду і цього вистачало для ревнощів.