Глава 4

ГЛАВА 4

Мої побоювання щодо Скаженого Лиса виявилися не безпідставними. Нормально подивитися виставу він мені так і не дав. Перевертень, звісно, намагався поводитися пристойно. Але надовго його не вистачало. Аж надто Лиса чомусь смішило те, що відбувалося на сцені. Мало не похрюкуючи, він коментував найтрагічніші події п’єси так, що в мене і самої не виходило сприймати їх серйозно.

Ось нещасливі закохані: ельф Рамінель і людська дівчина Аделінда змушені тікати з рідних земель, боячись переслідування одноплемінників хлопця та опікуна дівчини. Вони палко освідчуються одне одному в коханні та ладні терпіти будь-які труднощі, аби залишатися разом.

А цей гад Скажений Лис найбезсоромнішим чином ірже над тим, як Марінадаль – актор, який грає головного героя, закочує очі, наче панянка, що ось-ось готується зомліти. І робить ставки: чи встигне його підхопити партнерка.

Але особливо потішався перевертень над лиходієм-опікуном, красенем Дігором Міннісом, якому підмалювали занадто густі чорні брови, щоб здавався більш грізним. З огляду на те, що Рамінеля мав спочатку грати він, Лис шепотів мені на вухо, який би той мав вигляд з такими бровами і накладними ельфійськими вухами.

Тож зануритися в атмосферу п’єси мені не дали. Зате змусили відчути себе не надто комфортно, коли доводилося придушувати сміх і ловити обурені погляди інших глядачів.

А ось Габріель поводився бездоганно! Стоїчно витримав усю виставу, жодного разу ні на що не відволікшись. З належним для такої історії виразом обличчя, що зображав співчуття до нещасних закоханих. Лису варто було б у нього повчитися, як поводитися в театрі!

Я ледве витримала до кінця вистави. А потім вирушила разом з друзями вітати Азалі Осале з вдалою прем’єрою в Барміні. Публіка сприйняла виставу дуже прихильно. Тож, гадаю, з роллю драматурга письменниця чудово впоралася.

Скажений Лис, звісно, ув’язався слідом. І я мала нещастя споглядати ще одну виставу, яку влаштував уже він, зображуючи захопленого шанувальника таланту Азалі Осале. Навіть сльозу з себе видавив, вдаючи, що сильно розчулився побаченим. Вкривав руку бідолашної жінки поцілунками, сипав компліментами та пафосними фразами.

Мені ж хотілося провалитися крізь землю. Адже я прекрасно знала, що він насправді думає про п’єсу!

Письменниця ж вважала все це щирим і розчулилася до сліз. Навіть сказала потім нам, коли Лис, нарешті, відійшов, який же він приємний молодий чоловік.

Кай і Марібет залишилися біля Азалі, щоб взяти участь у подальшому банкеті, на який були запрошені найповажніші мешканці Барміна. Як родич письменниці ельф теж отримав на це право.

Нас з Габріелем, гадаю, теж би запросили. Але Марібет заявила, що замовила для нас столик у якійсь ресторації. Спроб поєднати два самотніх серця ця невгамовна не полишала.

Габріель сприйняв усе філософськи, і мені теж довелося змиритися.

Принаймні нахабного перевертня вдалося позбутися, і то добре! Хоча наостанок, відходячи від нашої маленької компанії, він прошепотів, що сподівається на швидку нову зустріч.

Ну, нехай мріє! Сама ж я вирішила, що більше нізащо до нього не звернуся, навіть якщо знадобиться допомога у якійсь справі. Аж надто обурювало його бажання мене спокусити! Раніше він, як я підозрюю, кидав усі ті безглузді натяки жартома, адже я була не в його смаку. Тепер же невідомо, чого чекати від цієї сумнівної особистості!

Утім, Вейд змусив моє життя йти за таким насиченим робочим графіком, що сумніваюся, що Лісу вдасться в нього втиснутися. Гадаю, цей вихідний буде рідкісним винятком. І зараз я навіть раділа цьому. Менше шансів домогтися успіху в тих, хто наполегливо бажає влаштувати моє особисте життя всупереч моєму ж бажанню.

Коли ми вийшли з будівлі театру, вже настали сутінки. Я вдихнула свіже повітря, насолоджуючись ним після задухи заповненого великою кількістю людей приміщення. Габріель галантно запропонував мені руку, поки ми спускалися сходами.

– Як тобі п’єса? – запитала я, відчуваючи, що навіть рада такому ненав’язливому та стриманому кавалеру, від якого не слід чекати жодного підступу.

– Сподобалася, – посміхнувся вампір. – Дуже красива і трохи сумна історія про кохання. Щоправда, мені здалося, що актор, якого обрали на головну роль, дещо перегравав.

– Мені теж так здалося, – погодилася я, згадуючи манірні жести гарненького ельфа.

Поморщилася, коли в пам’яті сплив спогад, як граф Нардал наприкінці кинув йому букет і як ельф спіймав його з виглядом примадонни. Молодий актор узагалі поводився так, наче вся заслуга в успіху п’єси належала йому особисто.

Мені набагато більше сподобався актор, який грав лиходія. Ось у нього, без сумніву, талант! Та й актриса, яка грала Аделінду, не розчарувала.

Ми обговорювали виставу і поки найманий екіпаж віз нас до ресторації. Розмова протікала плавно та неквапливо. Я навіть отримувала від неї певне задоволення після сповненого різноманітних вражень вечора.

Єдине, чого мені не вистачало – це присутності поруч одного чорноокого грубіяна. Навіть якби він поводився нічим не краще за Скаженого Лиса й обсміяв п’єсу, я все одно була б рада його компанії. Аж надто встигла звикнути і до безцеремонних манер, і до різкуватої прямоти на шкоду ввічливості та етикету.