Глава 3

ГЛАВА 3

Я продовжувала роздивлятися Скаженого Лиса й Арефа Термуді, потягуючи шампанське і намагаючись триматися впевнено. Кілька разів ловила на собі зацікавлені чоловічі погляди, але вдавала, що нічого не помічаю. Я була далека від уміння вести легку, невимушену бесіду і боялася такої уваги. Знала, що можу повестися найнепередбачуванішим і безглуздим чином, якщо зі мною почнуть відверто фліртувати. Тож навмисно демонструвала інтерес лише до Габріеля, іноді заговорюючи з ним і торкаючись його руки. Він не заперечував, але і не виявляв з цього приводу жодних емоцій.

Ареф Термуді відійшов від Лиса з потемнілими від люті очима. І я зрозуміла, що рудий перевертень не лише мене вміє доводити мало не до сказу. Майже в ту саму мить він перехопив мій погляд і здивовано підняв брови.

Я трохи сторопіла, коли він цілеспрямовано рушив у мій бік, залишивши свою супутницю. Ось тільки цього мені не вистачало! Щоб кожен собака в Барміні знав, що в мене є настільки сумнівні знайомі. Хоча з огляду на те, як зазвичай поводиться Лис, на це можуть зробити знижку. Харизматичний гад, схоже, не оминає жодної нагоди позалицятися до жінок, яких вважає привабливими!

– Яка приємна і несподівана зустріч! – заявив перевертень, підійшовши ближче і широко посміхаючись. – Пані-дізнавачка Ленора Фаррен власною персоною! Дозвольте зауважити, що ви разюче змінилися з нашої останньої зустрічі!

Я пораділа тому, що він цього разу дотримується хоч якихось правил пристойності. Не фамільярничає і не робить сумнівних натяків.

– Дякую, – я стримано кивнула. – Я теж не очікувала вас тут побачити.

– І моїй приземленій натурі притаманний потяг до прекрасного, – лукаво блимнув очима Скажений Лис, обводячи поглядом мою постать і все-таки відпускаючи двозначний коментар.

– Ви знайомі? – явно суто з ввічливості втрутився в розмову Габріель.

– Довелося познайомитися за не надто приємних обставин, – скрушно похитав головою перевертень. – Але це не зменшує моєї радості від знайомства з такою чарівною панянкою! Бачу, Вогняний Батіг піймав облизня, – підморгнув мені перевертень, киваючи в бік Габріеля. – Дехто інший виявився спритнішим.

У мене навіть подих перехопило від обурення. Здається, уявлення про пристойні манери у Скаженого Лиса доволі сумнівне!

– Ми з Вейдом усього лише напарники, – хмурячись, сказала я, не надто приязно дивлячись на перевертня. – Тож ваші натяки недоречні!

– О, пробачте, якщо мимоволі образив! – фальшиво засмутився Скажений Лис. – І на думці такого не було! У будь-якому разі, сподіваюся, що ця наша зустріч не буде останньою, – він відсалютував келихом і залишив мене киплячою від роздратування.

– Ну що за нестерпний тип?! – процідила я, пропалюючи поглядом його спину.

– На жаль, через службові обов’язки нам доводиться спілкуватися з найрізноманітнішими особистостями, – філософськи зауважив Габріель.

На щастя, у цю мить нас покликав Кай, який якраз відійшов разом з Марібет від групи знайомих їм людей. Він кивнув у бік стрункої жінки з пишним каштановим волоссям і яскравими блакитними очима, яка вийшла з суміжних дверей. На вигляд їй не можна було дати більше ніж тридцять років. Але я знала, що вона старша. Мати Кая, знаменита письменниця Азалі Осале, буквально випромінювала кипучу енергію, як і її син.

– Ходімо, я познайомлю вас із моєю мамою! – життєрадісно сказав ельф і потягнув за собою всю нашу маленьку компанію.

По дорозі я помітила пильний погляд і багатозначну посмішку Скаженого Лиса, але лише невдоволено підібгала губи. Не скажу, що він настільки вже образив мене своєю безцеремонною реплікою. Але натяк на найболючіше – на Вейда, сильно вибив з колії. Я  справді воліла б бачити поруч з собою напарника. Ось тільки наші з ним бажання не збігаються. І такі припущення Скаженого Лиса ранили в саме серце, змушуючи сумувати за нездійсненним.

Азалі Осале стояла в оточенні своїх шанувальників і обдаровувала всіх променистою усмішкою. Але, побачивши сина, жінка негайно всіх залишила і кинулася назустріч.

– Кайонаодх, хлопчику мій! – вона поривчасто обійняла його. А я здивувалася тому, як можна без запинки вимовляти таке непросте ім’я. Утім, саме Азалі його синові й дала, тож чому тут дивуватися? – Дякую, що прийшов мене сьогодні підтримати! А це твої друзі? – вона кивнула на нас. 

– Мамо, це Марібет! – з гордістю представив Кай дівчину. – Я тобі про неї писав.

– Ви чарівна, моя мила! – Азалі доброзичливо посміхнулася дівчині, яка трохи зніяковіла. – Я чула про вас багато хорошого.

– Дозволь тобі також представити Ленору Фаррен і Габріеля Сальне. Вони мої колеги, сусіди і друзі, – звернув увагу і на нас з вампіром Кай. – Про Габріеля я тобі теж писав. А Ленора – наш новий дізнавач у Департаменті Правопорядку Барміна.

Азалі надовго зависла, обдаровуючи нас допитливим поглядом і про щось розмірковуючи. Мені навіть стало якось незручно.

– Які цікаві типажі! – нарешті, задумливо простягнула вона.

А я раптом зрозуміла, що жвава уява письменниці вже намагається прилаштувати нас у якусь історію. Тільки цього не вистачало!

Нас негайно закидали цілою купою запитань, виправдовуючи найгірші підозри. Судячи з деяких почутих слів, я зрозуміла, що історію життя Габріеля Азалі Осале знає, мабуть, з листів сина. А тепер жадає почути більше і про мене.