Розділ 23

У кімнаті насамперед зняла корону з голови.
— Не очікував, що це буде так важко, — посміхаючись, сказав Рен.
— Згодна, — повертаючись, я потрапила у теплі обійми. — Я знаю, що не так ти уявляв першу шлюбну ніч, — почала я, дивлячись у золоті омути свого чоловіка, — але на нас чекає робота.
— Ха-ха! — заливистий сміх був неочікуваним, і я легенько вдарила кулачком по грудях дракона.
— Ніколи не думав, що почую щось у цьому дусі... Зазвичай це чоловіки вибачаються за щось, що не відповідає мріям жінки! — білозуба посмішка змусила розсміятися у відповідь.
— Що поробиш, — відійшла від чоловіка і сплеснула в долоні. — Що там у нас?
— Отже, ваша величносте, порядок денний: спочатку перемовини з леді Статлі, потім потрібно визначитися з радником, далі переглянути списки переселенців... — Він зробив урочисту паузу. — ...і лише потім у нас запланована перша шлюбна ніч.
— Ну, якщо ніч не закінчиться раніше, ніж наші справи, обов'язково віддам тобі подружній обов'язок, — і вже я заливисто сміялася в руках Рена.
Сміх швидко стих. Роботи було надто багато, щоб дозволити собі довго відпочивати. Ми швидко взялися за справи. Теренз спілкувався з гномами, які вже рухалися у бік Лейтіни.
— Вони будуть на місці вже завтра.
— Чудово! Відьми теж під керівництвом Селестії будуть ближче до завтрашнього вечора.
Далі я розкрила лист від мами. Там теж були гарні новини: дроу були раді повернутися, і днями в нас будуть перші маги.
Часу на шлюбну ніч не вистачило. Ми заснули просто за столом серед карт, листів і планів майбутньої столиці.
Ранкове сонце зійшло, сповістивши про початок дня. Великий караван з ельфами вже очікував нас біля воріт палацу. Дорога була довга і важка, за кожним містом, селищем нас ставало все більше. А кордон Лейтіни зустрів нас затурбованими обличчями дроу. Мама вийшла вперед і схилила голову, вітаючи імператорську сім'ю. Серце пропустило удар. Багато років її не було поруч, тим не менш, зараз вона тут. Мама дарує не тільки люблячу посмішку, але й підтримку. Хотілося просто обійняти її — не як імператриця, а як донька, яка надто довго чекала цієї миті. Але зараз це не на часі.
Батько ж, не дивлячись на видиму присутність, ніколи не був підтримкою, ніколи не купав у любові. А вранці ще й влаштував скандал, що я не обрала його на місце радника. За це ми з Реном заборонили йому приїзд до Лейтіни раніше ніж за два місяці.
— Ваша величносте! — взяла слово моя мати. — Дроу вже приступили до очищення території. Початок покладено зі столиці.
— Ледітон готовий прийняти нас? — Теренз першим взяв слово. Йому ще належить примирити народ з появою дракона на троні. І чомусь мені здалося, що все обов'язково вийде.
— Так, гноми вже почали будівництво за тими кресленнями, що були обговорені.
Того ж дня я стояла на місці свого нового дому, який ріс із надзвичайною силою. Гноми були великими майстрами архітектури, їхня магія будувала все мало не вдесятеро швидше, завдяки чому вже за чотири дні ми з намету перебралися до замку. Місто навколо нас теж не змусило чекати. Робота над імперією вирувала життям. Ми обрали головнокомандувача війська і варти, зібрали раду з кількох вельмож, які допомагатимуть нам у нелегких справах. Столиця ожила за місяць: широкі провулки у тихих тонах, нові заклади, нові можливості. Ми особисто ходили містом, дивлячись, як проходить будівництво. За столицею вже з’являлися перші провінції, в яких селилися звичайні ельфи. У проєктах вже є школа й академія. Моя мрія невпинно втілювалася у життя.
Згадалася перша ніч під дахом нового дому. Теренз запросив усіх зайняти вільні кімнати у замку, контролював безпеку і зручність кожного, хто переступав поріг. А потім пізно увечері особисто заварив заспокійливий чай для нас двох. Саме тоді я відчула полегшення і наступного ранку прокинулася в обіймах коханого, який, на ходу збираючись до людей, одягнув на мене браслет. Маленький, малопомітний.
— Це артефакт. Ніколи не знімай, він здатен захистити як від магічного удару, так і звичайної стріли, — золоті очі схвильовано зчитували всі мої емоції.
Посміхаючись, підбігла до панікуючого дракона і поцілувала його в губи:
— Обіцяю, що ніколи не зніматиму його задля твого спокою!
За літо ми встигли багато. Зараз, у перший холодний вечір останніх днів літа, я сиділа на терасі, як мене перервала помічниця:
— Ваша величносте, у малій вітальні вас очікують важливі гості.
— Гості? Хто?
— Просили передати, що це сюрприз.
— Сюрпризи — це не завжди добре, Нелі, — спокійно продовжила пити свій чай.
— Там дві леді. Одна — верховна відьма... — я не дала завершити пояснення, відклала чашу і поспішила на вихід.
— Дякую! Можеш бути вільна!