Розділ 21

Як тільки у вікно засвітили перші промінчики — у двері постукали. Рен стояв повністю готовий. Чорний парадний костюм, ідеальна зачіска.
— Спав? — схвильовано спитала дракона з червоними очима.
— Не хвилюйся. Встиг трішки відпочити.
Брехня. Ця бравада була лише для заспокоєння мого сумління.
Міцно обійняла свого чоловіка.
— Ти сьогодні неперевершена. З твоєю красою нам обов'язково вдасться підкорити королів.
Комплімент був приємний. Хоча сама я не вважала що сьогодні достатньо попрацювала над зовнішністю — часу було мало. Біла блуза з пишними рукавами й довга червона спідниця здавались надто простими для ради королів. Та це був не бал. Я переконувала себе що стриманість сьогодні важливіша за розкіш.
Дорога здалась нескінченністю. Спочатку карета до порталу, перехід. І ось ми стоїмо посеред столиці Оритана.
Нарн виявився живим і галасливим. Буквально один крок з порталу — і ти потрапляєш у вирій життя. Маленькі вулички з торговими рядами. Кольорові домівки. Будинки були різної архітектури і розмірів. У нас — точніше у драконів в Шактарі — не так. Виходячи з порталу ми потрапляли в цокольну башту. Там тихо і жодних гучних базарів — лише колісниці які чекають можливості підзаробити. А тут ніби панує хаос. І це заворожує. Безперестанку вертіла головою намагаючись запам'ятати усе.
Провожатий знайшовся швидко. Він приїхав на золотій кареті з білими візерунками.
— Радий вітати. Прошу всередину — нас вже очікують.
Всередині вже був Шейн. Ми привіталися і мовчки їхали до палацу короля Едгара. Мені подобалось дивитись у віконце. Прості люди жили своїм життям. Лавки, трактири, ресторації. Все було різне — і що цікаво знаходилось поруч. Не було елітних і тихих районів. У Лейтіні такого ніколи не було. А тут прості ремісники торгували поруч із будинками знаті — і здавалось нікого це не дивувало.
Коли нарешті ми заїхали у великі залізні ворота — нас зустрів сад. Тиша вдарила по вухах. Гарні арки при вході — а за ними білосніжний палац. Гострі шпилі і на диво невеликі вікна. Цікаво як всередині з освітленням?
Нас повели довгими коридорами. Гарні картини, дорогі килими. Все це було звичним для таких місць. Зрештою ми потрапили у невелику кімнату де стояв круглий стіл. Стільці оббиті червоним оксамитом — і на диво малі вікна. Всюди горіли цікаві кулі виділяючи жовте світло.
— Ну що — готові? — король пройшов мимо нас і зайняв один із стільців показуючи рукою наші місця. — Сподіваюся ви все продумали.
— Ми готові, — спокійно відповів Рен відсуваючи мені стілець.
Хвилювання змусило чути лише звук власного серцебиття. Але зараз я мушу бути сильною. Обличчя не виражало жодних емоцій — стискаючи пальці я спокійно присіла на стілець. Зараз важливо бути впевненою. Мою руку під столом спокійно погладили пальці Теренза. Легка посмішка зайняла своє місце. Я не сама. Разом вийде усе.
До кімнати почали сходитись королі. Позаду них ставали радники. Останнім до столу сів король демонів — ще один Шейн. А за ним Рейдгар. Чоловік Селестії виглядав спокійним — але варто було зустрітися поглядом з герцогом як мені подарували посмішку. Це заспокоїло. Отже хоча б один король підтримає нашу ідею.
— Радий вітати всіх нас на п'ятій нараді королівств. І окремо приємно що цього разу ми збираємось на території Оритана. Це велика честь для мого народу.
Звичайна промова. Нічого особливого — саме такого початку я й очікувала. Поки королі почали обмінюватись вітаннями я обвела поглядом сильних світу цього.
Едгар був середнього зросту — темно-каштанове волосся, примружений погляд видавав в ньому вічно невдоволеного контролера. Далі наш Шейн — король Шактара, він був спокійним. Швидко перевела погляд навпроти. Там був король демонів — теж Шейн. Цікавий збіг. Чоловік був найстаршим серед усіх. Ледь нахмурені брови — єдине що видавало смуток у його голові. Статний високий чоловік — роки його не псували.
— Це все може зачекати! — взяв слово той кого я так уважно розглядала. — Сьогодні остання нарада без участі прийшлих.
Думаю це він про королів нового світу — тих що були за завісою.
— Так — думаю варто перейти до основних питань, — дядько Рена встав.
— Прошу спочатку розглянути наше питання. Воно буде вагоме для всіх, — він швидко привернув увагу. — Сьогодні ми повинні вирішити питання щодо Лейтіни.
— Це частина Шактара — яке нам до вас діло? — Едгар завжди славився егоїстичністю і прагматизмом.
— Я бажаю розділити землі. Зараз багато повстань від ельфів. Але так як Лейтіна дім і для дроу — я вирішив підняти це питання на раді.
— Ще одне королівство? Не думаю що це гарна ідея, — король Оритана був рішуче налаштований проти.
— А я як представниця демонів і дроу думаю що це гарна ідея. Але лише за наявності гарного плану на майбутнє, — спокійно встала відкидаючи всі емоції.
— У нас є план дій. Навіть більше — вже певні домовленості.
— Повернення дроу в них входить? — демон питливо дивився на мене.
— Так. Це теж вже вирішено.
— Що буде рости на попелищі? — знову цей противний Едгар.
— Рослини, будівлі. Не все так легко.
Ну ні — ти не станеш на заваді.
— Землю відродять відьми та духи лісу. Дроу очистять її від залишків темної магії. Ельфи посадять нові ліси. Це буде не просто відновлення — це буде нова Лейтіна.
Чоловік зло посміхнувся.
— Нова Лейтіна? Що якщо гноми відмовляться?
— Знайдемо когось іще.
— Ви розумієте що якщо хоч хтось зрадить — королівство не відновиться?
— Розумію. Від зради ніхто не застрахований. Будь-кого з вас теж можуть зрадити. Але це не є вагомим аргументом. Зараз мій народ потребує свободи. У разі отримання її — всі працюватимуть на ідею майбутнього.
— Ви не можете цього гарантувати. Це тисячі життів!
— Едгаре — будь спокійнішим. У леді вже чимало підтримки для такого кроку. Вона ще не королева — а вже вирішила майже всі спірні питання і знайшла союзників, — я вище підняла голову і з очікуванням подивилась на короля Оритана.
— Ваш народ може не прийняти вас — або ж не прийняти дракона на троні.
— Це проблеми які виникають вже в процесі. І ми обов'язково знайдемо рішення. Якщо ж ні — то я особисто через рік передам свої права назад королю Шейну!
По виразу обличчя короля я вже бачила нашу перемогу.
У кімнаті запала тиша. Один із радників щось тихо прошепотів своєму королю. Шейн-демон ледь усміхнувся. Едгар довго мовчав перш ніж заговорити.
— Що ж — слухаємо які умови новий король і королева хочуть для нової Лейтіни?
Нарешті здався. З Реном ми описали закони які пануватимуть. Разом відстояли рівні права для нас. Все завершилося підписанням угоди яку підписали усі при завершенні війни.
Наприкінці Теренз заніс руку над відмовою від свого трону.
Лише секунда вагання — і розмашистий підпис ліг на папір. Від цієї миті життя Теренза змінилося назавжди. Майбутній король Шактара обміняв свою корону на мою.
Моє серце застигло. Я розуміла яку жертву приносить мій коханий. Сподіваюся що Лейтіна зможе стати його домівкою.
— Що ж. Після наради їдемо до палацу. Там я вам видам регалії які належать королям Лейтіни. Далі ви самі оголосите ельфам новину — там же я особисто вас коронує! — дядько Рена говорив чітко і впевнено. Видно він не мав сумнівів що у нас все вийде. Або ж просто любить бути готовим до всього.
Ця промова стала кульмінацією нашої перемоги. Лейтіні бути! Це більше не мрія. Тепер це наше майбутнє.