Розділ 17

Банні процедури зайняли години дві. Зате я нарешті відчула себе дівчиною. Різні маски і скраби від Селестії чудово впорались. Шкіра стала сяючою. Синці під очима не лишили й сліду. Діло залишилось за малим — гарний настрій. Думаю тут мені допоможе сніданок.
Медитативний стан перервав стукіт.
  За дверима стояла схвильована Таяна.
— Подумала що подруга у ранок перед балом буде не зайвою, — мене уважно просканували і полегшало, коли зрозуміли що в цілому все добре. Широко посміхнулась. — Тим більше – я з бутербродами.
— Гарна ідея! У мене вже майже готова кава! Ще й десь вишневий пиріг завалявся, — втягнула подругу всередину. Разом накрили на столик.
— Як ти?
— Таяно, все більш ніж гаразд, — повернулась до столу з виделками. — І ти знаєш — я тобі навіть вдячна.
— Справді? — подруга була здивована. Притиснула руки до серця — отже ще й нервувала.
— Так. Ця зустріч нарешті дала мені змогу виплакати той біль, який я носила роками. Дитяча рана ще не загоїлась , але завдяки тобі вона більше не кровоточить.
Подруга змахнула маленьку сльозинку.
— Я щаслива це чути!
— Гей! Ти хто така і що зробила з моєю бойовою Таєю? Вона ніколи не плаче!
— Ти маєш рацію! Ніколи, — ми щиро посміхнулись влаштовуючись за столом.
Варто було піднести чашку до губ як роздався стукіт.
— Хто на цей раз? — весело помітила Тая. — Я вже тут — а там?
— Теренз! — радо кинулась до коханого який стояв за дверима.
— Подумав, що спільний сніданок вдала ідея, — дракон заклав руку за голову, смішно скуйовдивши волосся. — Якось не подумав що у тебе вже зайнято.
— Це чудова ідея! Цей ранок став ідеальним! — вхопила хлопця за руку і затягла до кімнати разом з його кошиком.
— Нарешті познайомлю вас як слід. Ви найцінніше у моєму житті — тому сподіваюся що подружитесь.
— Та ми знайомі — правда пане Альмар? — підколола його Тая.
— А зараз познайомитесь як слід — а не як учень з наставником.
— Ну раз мій сніжок хоче — значить так і буде! — Рен зайшов, вручив мені кошик. Вклонився як на балу і з фірмовою посмішкою видав:
— Вітаю! Теренз Альмар, з роду золотих драконів, — випростався. — Поганих звичок не маю, багато не вживаю.
Подруга швидко оцінила ситуацію. Встала з місця і з хитрим поглядом:
— Таяна Тариж, віконтеса зі стародавнього роду. Поганих звичок не маю — подруг заміж віддаю небажано, тому мінуси в тобі знайду, — жартуючи почала обходити його навколо. А потім присіла в реверансі. — Поки не ображаєш — я твій друг, — встала і простягнула по-простацьки руку.
— Радий бачити що у коханої такі подруги.
— Рада чути що ваші проблеми нарешті вирішились.
— Є таке — тепер можливо не будете такі суворі до мене?
— Навіть не знаю, — вона приклала пальці до губ. — Поміркую над цим.
— Будьте ласкаві, леді.
Я відчула всередині напруження від їхнього серйозного тону. Але після цього вони заливисто засміялись — і я змогла видихнути з полегшенням. Ось так і сіли за стіл перекидаючись жартами. А я швиденько дістала з кошика усе, що приніс мій дракон. На душі був спокій.          

  Темна ніч переросла у несподівано приємний ранок. Сміх і різні жарти наповнювали стіни кімнати щастям — а я раділа від думки що найрідніші для мене люди так тепло спілкуються.
Потім подруга вирішила що їй час — і залишила нас удвох. Хлопець досі спокійно сидів на стільці. Але його погляд видавав хвилювання.
— Що ж — думаю ти прийшов не просто заради сніданку, так?
Куточки його губ піднялись угору.
— Кохана, ти дуже добре мене знаєш, — скептично подивилась на цього дракона. — Ти права. У мене є розмова. Точніше — хочу підготувати тебе до розмови.
— Твій дядько тут?
Рен похлопав себе по колінах і я обережно сіла обіймаючи його широку шию.
— Так. Вже мав розмову з ним.
— І що він думає? Як зреагував на мене?
Коханий заспокійливо погладив мене по спині, цілуючи в лоба. Це змусило замовкнути і не перебивати.
— Розповів про нас, про повстання, — хоч я не перебивала, але йорзання на колінах хлопця не пройшло повз його уваги. Легкі дотики по спині стали масажними.
— Спокійно. Ти мій скарб. Я нікому тебе не віддам, — ніжні поцілунки по обличчю змусили опанувати емоції. — Я так як і обіцяв — знайшов можливість отримати від нього підтримку для нашого шлюбу.
— Боюсь спитати, яку ціну ти заплатив.
Він хмикнув.
— Не бійся. Платитимемо разом.
— Не розумію, — дивилась на коханого і справді не розуміла — навіть не здогадувалась що робиться у його голові.
— У нас є два варіанти. Перший — я продаю інформацію про повстання дядькові і відмовляюсь від наслідування престолу.
Хотіла його перебити — але дракон підняв руку, одним жестом змушуючи слухати далі.
— Другий — не менш цікавий. Все ще відмовляюсь від права на корону, але ми забираємо всіх ельфів на погорілі землі і самі несемо відповідальність за повстанців і тисячі життів.
Переляк. Це було перше що я відчула. Паніка неспішно захоплювала клітини мого тіла. Теплі обійми і короткий поцілунок витягли мене у реальний світ.
— Заспокойся. У тебе є час до вечора. На балу маємо поговорити і дати відповідь дядькові.
— А ти? Чого бажаєш ти? Адже в будь-якому випадку ти втрачаєш трон!
— Люба — я його давно втратив, — мене міцніше притисли до себе. — З вісімнадцяти років на мене постійно полюють — то радники дядька які не бажають бачити мене на престолі, то повстанці бо ніби я слабка ланка у цій шаховій грі.
— Не знала про це.
— Ніхто не знав окрім мене. Колись це теж було причиною відмовитись від тебе.
— Що змінилося?
— Тепер я розумію що між владою і коханням варто обирати друге. Зараз у тебе унікальна можливість вибору. Або береш своїх і повертаєш їм країну — нехай і з королем у вигляді дракона. Або ми залишимось тут як звичайні жителі. Назавжди.
Мене міцно обійняли, нагадали про час — і побігли оформлювати банкетний зал.
Те саме крісло радо прийняло мене в обійми. Теплий плед зігрівав і дарував відчуття спокою. Чай у руках давно охолов, а думки швидко і гучно пробігали в голові.
Що обрати? Як?
Теренз поклав переді мною два різних життя. Приніс жертву заради нашого кохання — а я навіть не впевнена чого хочу.
Одягнути корону? Сама ця думка підвищує напругу в усьому тілі. Залишитися тут? — я нервово закусила губу, постукуючи пальцями по чашці. — А інші ельфи? Чи маю я право забрати у них шанс на повернення? Який вибір зробить мене щасливою?
Там дім який колись був моїм. Нехай зараз там попіл — але його можна відновити.
А тут? Тут все що дороге для мене зараз.
Тік-так. Годинник безжально відраховував останню годину моїх міркувань. Часу більше немає. Скоро почнеться бал — і я мушу зробити вибір.