Розділ 11

    Після бурхливої ночі та не менш цікавого ранку, я і справді пішла додому — просто відпочити. А там непомітно для себе заснула міцним сном. Перервав його стукіт у двері.
— Тая, — подруга з порогу кинулась мене обіймати.
— Я чула що сталося! Як ти? Більше не відпускатиму тебе саму! Про що лише думала коли лізла до цих дикарів! — з ходу почала засипати мене питаннями та висновками.
— Та знаю вже що це була не надто вдала ідея. Але вони — розумієш — двоє на одного. Просто хвилювалась що станеться щось невиправне.
— Так і мало не сталося! Кажуть, що тебе ледь не загризли!
Я лише вимучено посміхнулась. Завела демоницю до себе і покрутилась перед нею.
— Дивись, — розвела руки в різні сторони. — Ціла і неушкоджена!
Мене знову заключили у міцні обійми. Тая як бойовик і демон мала чималу силу у руках. Не дарма кожного дня буває в спортивному комплексі.
— Спокійніше — зламаєш мої кості!
— Нічого тобі не буде! Своїх не б'ю, — ми сіли на ліжко і перевели подих. — Я вже знаю хто тебе врятував — тому нічого не питатиму.
Подруга ще раз провела рукою по моєму плечі.
— Все добре! — на перехваті я взяла її руку у свою. Думки попливли у напрямку вечірнього спогаду. Все добре — завдяки дракону. Мені неабияк пощастило.
— Тобі неабияк пощастило! — у тон додала Таяна. — Не хочеш почути, що дісталося вовку за тебе? А то я можу розповісти, що саме його спіткало — якщо ти сама цього хочеш звичайно! Знала б ти як я перенервувала за тебе коли почула цю історію. Мало не збожеволіла поки бігла сюди!
— Як він? — перебила її. Хотілось почути що винуватець теж поніс якесь покарання.
— Ти як завжди, хвилюєшся не за те. Він цілий. Але перекидатися йому не світить ще довгих півроку.
— Ого — це немалий строк для їхньої раси. У них же регенерація не гірша ніж у драконів!
Вовк постраждав сильніше мене. Чомусь це не доставляло задоволення.
— Ну — твій дракон занадто підпалив його шерсть. Цілителі, ще довго триматимуть його в лазареті. По чутках — десь близько місяця.
Це довго. Навіть дуже. Мені пощастило. А хлопець сповна розрахується за нестриманість.
— Отже, я скоро зустріну цього вовка на роботі, — чомусь цей факт не сильно засмучував. Хотілось поговорити з хлопцем і врешті дізнатись що це таке було! Страх відступив і в мені прокинувся цілитель. — Ці новачки поводять себе мов звірі. З ними важко. У мене на парах було кілька таких — вони ледве могли всидіти на місці.
Тая кивала головою у знак згоди.
— У мене в групі теж є новенькі. Там стільки енергії та агресії! Та нам вже оголосили що від завтра у них нові норми тренувань. Наша програма теж зазнала деяких змін. Але в них — просто без слів. Стільки фізичних занять — і бойовикам немає рівних.
— Цікаво. Хоча для вас, це не надто добре.
— Є таке. Швидше за все скоро скажуть що нам варто тягнутися на їхній рівень підготовки, — дівчина змучено опустила обличчя у долоні. — Можу собі лише уявити цей жах!
У знак підтримки похлопала подругу по спині.
— Я впевнена, що ти впораєшся!
Ми ще трохи поговорили про всякі дрібниці та нарешті домовились разом вийти у місто за сукнею у перший вихідний. Зрештою скоро наближається бал.
— Я чула що до містечка приїхала одна швачка з-за грані. Кажуть такої майстрині більше ніде немає.
— Обов'язково сходимо і перевіримо чи то правда.
— Чудово! Рада що все добре. Вибач але мушу бігти — тренування.
Мене ще раз міцно обійняли та швиденько покинули саму.
    Зачинила двері та прикинула як провести час. Заварила свій улюблений медовий чай готуючись до відпочинку з користю.
Я вже зручно влаштувалась у своєму улюбленому кріслі з книгою щоб нарешті вийшло перевести подих. Нехай і не з романом а цілою навчальною статтею — але вона була для мене ковтком свіжого повітря. Однак мій релакс знову перервав стукіт у двері.
— Та що таке? Невже Таяна щось забула?
Та на порозі стояв поштар.
— Дарина Лістрет? — кивком голови підтвердила його слова.
— Ваша пошта! — мені простягнули листа і пішли у своїх справах.
    Подивилась на адресата — і нещодавно піднятий подругою настрій стрімко полетів донизу. Лист з дому. Там рідко згадують про моє існування. Бажання читати новини з дому не було. Але варто це зробити зараз — інакше псуватиметься настрій усі ті дні що дам собі на роздуми. Відклала цілительські трактати та розкрила листа:
     "Вітаю, Дарино. Давно не чув від тебе новин. Сподіваюся що ти ціла та неушкоджена. Коли завершується аспірантура?
Ти пам'ятаєш що ми чекаємо тебе вдома на найближчий вікенд! У мене для тебе гарні новини. Пам'ятаєш лорда Лінера? Він останнім часом часто гостює у нас. Напиши дату приїзду.
Твій батько, лорд Альфред Лістрет"
     Коротко і малоінформативно. Згадка лорда Лінера взагалі змусила нервувати. Противний ельф був сином ельфа який намагався влізти у політику драконів. Колишній радник батька. Вони довгий час не спілкувалися через утиски крилатих. В голову запала шалена думка.
    А якщо вони придумали як краще повстати?! Ні, ні — лише не це. Тоді я лише пішак у грі королів. Новини сюди доходили але повільно. Про повстання було чутно у різних регіонах Шактара — краю драконів. Що якщо саме вони голова цієї гідри? Але їх мали першими перевірити! Якщо я маю рацію — батько на порозі війни! Невже знову війна і жертви! Не вірю що це єдиний можливий шанс для ельфів! Бійня зараз недоречна. А сім'я — він хоча б подумав про нас? Знову розвалить усе що має заради амбіцій!
     Швидко накинула халат і рішуче пішла у гості до сусіда. Не знаю хто він — але точно знає всі новини завчасно!
Теренз був вдома. Хлопець був змучений і видно до мого приходу збирався прийняти ванну. Чому б іще відчиняти двері в одних штанях які ледь тримаються на стегнах. Цей несподіваний перформанс змусив застигнути у порозі.
— Ем... Я, — почала розтягувати голосні.
— Дарино, — з саркастичною посмішкою дракон сперся однією рукою на двері, другою ж провів у мене перед очима. — Не варто було й чекати кращого компліменту від тебе.
— Видно я невчасно зайшла, — зам'ялась у порозі. Не можна йти без відповідей. — У мене є важливі питання! Вибач але я не піду без відповіді.
Брови Рена піднялися вище.
— Несподівано. Ну раз так — заходь, — хлопець відступив і пропустив мене всередину. — Якщо чесно — не очікував що ти повернешся так рано.
— Питання не про нас! — потопила надії дракона розставити крапки у наших стосунках.
— Тоді ще навіть цікавіше, — він розкинувся на ліжку та заклав руки за голову. — Слухаю.
Він виглядав зухвало і самовпевнено. Але зараз це не важливо. Сама, без запрошення сіла у велетенське крісло біля столу.
— Сьогодні отримала листа з дому. Маю деякі новини. Але хочу щоб ти пообіцяв — а ще краще дав магічне слово — що ця інформація не покине цих стін!
Він навіть не задумався — просто підняв магічний знак пальцями та кивнув.
— Починай розповідати!
— У листі я дізналась що в нас останнім часом гостює сімейство Лінер.
— І?
— Конарз Лінер. Перший радник мого батька при вільній Лейтіні! Мерзотник якого ще потрібно пошукати! — Чомусь згадуються його очі з при щуром і великий новий перстень який він полюбляв крутити у руках коли придумував черговий план.
— Я зрозумів до чого ти ведеш. Чому ти такої думки про нього? 
— Саме він колись вставляв леза у шлюб моїх батьків.
— Коли двоє люблять — це не може стати на заваді, — я опустила очі. Сум затопив серце. А дракон підвівся спостерігаючи за моєю реакцією.
— Мої батьки одружилися не через любов. Батько — король світлих, мама — княгиня темних дроу, — замовкла на півслова. Не вистачало сили духу аби закінчити просту розмову. Емоційних потрясінь і так вистачало.
Теренз несподівано присів біля мене.
— Вони уклали політичний союз і об'єднали два народи?
— Так — але цей Конарз підбив батька піти до драконів, а мати повела своїх ельфів під покровительство дроу.
— Знаю. Наскільки мені відомо землі Лейтіни спалені до тла. Тому й постало питання до кого йти.
— Так.
— Навіщо батьку землі на яких ніхто не виживе?
Я підвела мокрі очі на дракона. Чомусь — попри все — хотілось йому вірити.
— Минуло досить часу. Зараз ельфи можуть відновити свої домівки і поля з лісами.
Він встав і почав міряти кімнату кроками. А потім різко повернувся до мене.
— Чому ти прийшла саме до мене?
На мить я замислилась.
— Ти Альмар. Королівська родина не робить тебе родичем короля — але точно робить близьким до придворного життя.
Він посміхнувся.
— Хто такий Тейт Альмар?
Його питання змусило крутитись усі можливі механізми у моїй голові. В пам'яті спливло це ім'я. Кабінет і розмова батька з Конарзом. Король драконів — це його вони вбили в надії захопити владу на землях Шактара. Це був план Лінера який привів до попелу наше минуле.
— Померлий король драконів, — я уважно дивилась у очі дракона. В них поступово проступив біль — і я зрозуміла. Нарешті всі пазли зійшлись. Портрет короля — чи навіть скоріше жертви — який був у тата з Лінером, і фото на столі. На них один і той самий чоловік.
— Неможливо. Ти його син, — голос став тихим.
На фото — король і королева з сином на руках у кращі роки Шактара. Хлопець відійшов до вікна. І я зрозуміла чому він копав між нами прірву.
— Таких збігів не буває! — від емоцій стало зле. Голова йшла обертом від нової інформації. — Як давно тобі відомо хто я така?
— З того самого дня як ти прийшла до мене з букетом і сяючими вірою очима.