Розділ 3

  Не зважаючи на пізню годину Таяна і справді допомогла. Заспокоїла і без зайвих питань просто відправила спати.
— Розкажеш коли будеш готова, а поки лягай і спи.
Я залишилась до ранку. А тоді в розбитому стані повернулась перед парами. По дорозі міркувала — навіщо я взагалі пустила його до себе? Чому не додумалась перейти з ним до нього — різниця у двох кроках. Навіщо показала дракону свою слабкість? Чому взагалі не відправила до вахтового цілителя? Вплуталась у незрозуміло що. Він тепер вирішить що я досі щось відчуваю.
  Це все через цей амулет. Моя залежність починає все частіше виходити мені боком. Від дракона залишився лише безлад з обривків його сорочки. З силою стиснула амулет в долоні — а тоді подивилась на відмітини на руках які він залишав. Невже він і справді так потрібен? Амулет то лише примха. Він видає мої емоції — скільки б я не намагалась тримати байдужий вигляд, Рен знає що поки ця річ в моїх руках — він змушує мене відчувати. І йому зовсім не важливо що саме.
   Кидаю його на тумбу поряд з ліжком. Переодягаюсь і вирушаю на пару. Він мені сьогодні не потрібен. Я впораюсь сама!
В кабінеті на мене вже чекав Вільям. Куратор одужав і був у гарному гуморі.
— Даринко! Як минув вечір? Змогла відпочити? — чоловік був явно у піднесеному настрої і говорив без упину. — До речі, я таку книгу у себе знайшов! Тобі сподобається — це особисті записи великого ельфа Алімея!
   Я видавила з себе посмішку. Алімей — та це цілитель з великої літери. Саме він зрушив лікарську справу з мертвої точки.
— Це така гарна новина.
Викладач повернувся до мене і його обличчя набрало більш серйозного виразу.
— В тебе щось сталося? — його темно-шоколадні очі примружились. — Можу чимось допомогти?
— Ні, що ви. Я просто... мм... просто чомусь болить голова, — зовсім розгублено вийшло. Але професор Рейк не розгубився — підійшов ближче і поклав пальці на мої скроні.
— Хм, проблем зі здоров'ям тут немає, але діагностика показала нервозність і легку перевтому.
Ох, і дура. Кого я хотіла обдурити? Професора з цілительства? Він може й теоретик — але з практики дещо знає. На його слова я лише посміхнулась і відчула себе ще більш нерозумним створінням.
— Це все моя вина. Захворів у твої перші стажувальні дні й покинув тебе саму з цими неконтрольованими бездарями! — він розвернувся і взяв до рук якусь книгу. — Ось, це та книга про яку я розповідав. Сьогодні в тебе вихідний за гарну роботу — бери і йди відпочивати.
Я здивовано подивилась на посміхаючогось керівника. Вільям довіряє мені такий раритет? Їх точно мало де можна знайти.
— Ви лише після хвороби — думаю мені варто залишитись поряд.
На це професор буквально сунув книгу у мої руки і одним скептичним поглядом дав зрозуміти що не варто сперечатися.
   Обожнюю дізнаватись щось нове зі своєї спеціальності — тому міцніше взяла книгу, з другого боку якої ще були руки Рейка що на хвилину затримались на моїх. Одним великим пальцем професор буквально погладив мою руку. І тут він робить крок ближче. Я буквально не можу зрозуміти що відбувається. Для мене це занадто близько.
— Я дуже вдячний що ти впоралась сама за ці дні, ще й не забувала навідуватись до мене — тому бери і йди. Гарного відпочинку, Дарино.
  Така поведінка привела мене в шоковий стан. Я повільно йшла до своєї кімнати, і думки хаотично стрибали у моїй голові. Навіщо Вільям проявив стільки уваги? Невже я йому сподобалась? Та ні — бути того не може. Він старший, ще й розумний солідний чоловік. Навіщо йому проблемна напівкровка? Можливо я й гарна — але занадто різною красою. Вдома всі трималися подалі. Нікому не потрібна дружина яка одним виглядом не вписувалась ні в яку спільноту. Ще й такий специфічний дар. Хоча зараз я його хоча б контролюю. Що ж — можливо я даремно хвилююсь і придумала те чого немає? Чоловік можливо просто показав своє дружнє ставлення? Одного разу я вже обпеклась нафантазувавши те чого не було. Більше такого собі не дозволю.
    Вдома зараз зовсім нема що робити — подруга на заняттях. А у мене є цікава книга, рідкісний примірник. Його варто вивчити без поспіху. Що якщо почитати в саду біля башні з бібліотекою? Так і зроблю — там якраз є тихе місце під деревом. Свіже повітря і спокій — те що мені потрібно.
   Місце було вільне і я швидко вмостилась під кронами дерев. Добре що земля ще досить тепла. Книга була неперевершена. Потрібно обов'язково обговорити її з куратором. Цікаві методи лікування — поєднання трав з прямою магією. Та це знахідка для будь-якого спеціаліста нашої сфери. Я вражена що професор не побоявся поділитися зі мною таким скарбом. Я так занурилась у книгу що навіть не помітила як мені склали компанію.
— Ти завжди любила проводити час за книгами.
Цей голос — ну просто не може бути.
— Рен! Якого ти тут забув? — хлопець стояв поруч, спираючись на стовбур дерева у підніжжя якого сиділа я.
— Побачив знайому і вирішив привітатися, — я підвелась на ноги і лише тоді помітила наскільки хлопець блідий. Взяла себе в руки щоб не лізти з питаннями — підняла носа вище і вдала ніби мені взагалі нічого не цікаво. Нічого — включаючи його.
— Ми знайомі не перший день — ти ніколи нічого не робиш просто так, — він посміхнувся і мій погляд зачепився за зім'ятий лист в його руках. Поряд з бібліотекою є академічна пошта. Схоже він тут був саме за цим. Але навіщо підходити? Лише хотіла уточнити це напряму — як він різко видав:
— Чорт, ти маєш рацію. Ніколи і нічого.
А потім просто взяв і пішов. Повернувся до мене спиною і прямо так — не попрощавшись — пішов посеред розмови. Нахаба! Невиховане драконисько!
Подивилась на наручний артефакт. Годинник. Мамо рідна — та вже обідня година. Варто пообідати і викинути це непорозуміння з власних думок. Можливо професор теж буде в їдальні — я б залюбки поспілкувалась з ним.
Вільям і справді знайшовся у їдальні. Чоловік тихо сидів за крайнім столом і обідав.
— Ще раз вітаю, — підійшла і відсунула стілець. — Можна?
Професор підвівся і особисто допоміг зайняти місце навпроти.
— Що за питання? Звичайно можна. Я радий що ви складете мені компанію, — посмішка сама розтягнулась на моєму обличчі у відповідь на таку увагу.
— Я саме шукала вас щоб подякувати за книгу. Я так занурилась у її вивчення що мало не пропустила обід.
Куратор м'яко засміявся.
— Радий що цього не сталося. До речі — давно хотів запропонувати перейти на ти. Як вам моя пропозиція? — він уважно дивився на мою реакцію.
— Чому б ні. Я не проти.
Його губи ще більше розтягнулись у посмішці. А тоді він несподівано накрив мою руку своєю.
— Сподіваюся що ви вже краще себе почуваєте?
Чомусь мені стало ніяково.
— Дякую тобі. Я гарно відпочила, ще й дізналась багато нового, — я спробувала легенько витягнути руку — але несподівано чоловіча рука стиснула мою сильніше. Це було неочікувано, і занадто міцно. Я аж рота відкрила від подиву.
Щось тут не так. Але я вирішила не надавати цьому значення. Роздору в душі і без того вистачало.
— Вибачте. Не знаю як вийшло — певно випадково, — я знизала плечима і посміхнулась. Видно чоловік трохи нервує.
— Як вам відкриття Алімея? Мені особливо сподобався розділ про роботу з пацієнтами через психологію.
— Певно я ще не дійшла до цього розділу. Мене привів у захоплення метод поєднання магії та трав.
Інцидент був забутий — і ми занурились у професійну розмову. Що цікаво — навіть дискусія з куратором минула легко і без нервових затрат з мого боку. Та й по посмішці куратора було видно що і йому цікаво зі мною.