Розділ 2

Декілька днів я звикала до нового темпу життя. Навчалась правильно подавати свої знання студентам, навідувала професора Вільяма.
Мені подобалось проводити час з куратором. Він чудово пояснював як краще змусити юні голови запам'ятовувати матеріал. Та й просто спілкування з ним було приємним. Чоловік мав непогані теоретичні знання в нашій сфері, але чомусь йому була ближча діяльність викладача. Безсумнівно, це досить цікаво. Але не моє. Відпрацюю рік, візьму ступінь магістра і покінчу з цими невгамовними студентами. Не в моєму характері мати вічні проблеми з деякими особами які не піддаються впливу і не бажають навчатися.
Сьогодні був гарний осінній вечір. Зорі яскраво сяяли і огортали все навколо в чарівне світло. Я неспішно прогулювалась садом, насолоджуючись одним із останніх теплих вечорів. На сьогодні всі справи були закриті — тому було нікуди бігти. Таяна сьогодні, на жаль, зайнята — через це довелось скасувати вечір чаювання. Рішення замінити його звичайною прогулянкою було правильним. Давно на душі не було так затишно.
 Вдома — так, саме вдома — мене очікувала чудова книга, повна пригод і романтики, моє особисте крісло з теплим в'язаним пледом.  Обожнюю такі вечори. Шкода що в моєму житті їх майже не було. Але тут в академії я знайшла дім, друзів. Тут добре — ніби сама душа відпочиває від важкості та тиску цього стрімко мінливого світу. Навіть не можу собі уявити як Селестія змогла ось так — по клацанням пальців — змінити все своє життя. Ще й життя трьох королівств по дорозі ускладнила. Хоча загрозу порталів відьма прибрала і вирівняла баланс. Тепер залишилось знову досягти миру.
Думки віднесли мене у далеке минуле. Час війни. Королівство Лейтін — моє рідне і насправді таке далеке. Що може пам'ятати мала дитина у свої неповні чотири?
Палаючі дахи, що чорним димом здіймалися в небо і не давали побачити навіть яскраву повню тієї ночі. Маму, що притискала мене як щось цінне. Рідний замок, який повільно осідав, підкоряючись безжальному полум'ю. Крик батька, що долинув крізь дим . У пам'яті мимоволі спливли картинки. Мати підіймає заспану мене з ліжка, міцно обіймає і щосили біжить до виходу з дому. Тримаючи голову на її плечі, встигаю побачити як повільно падає одна із башень замку. Пам'ять підкидає картинку як моя няня заплутується в спідниці власної сукні і мало не падає в уже не менш палаючий сад. Добре пам'ятаю як підняла голову до неба — саме так як зараз — і замість нічної зірки побачила дракона який випускає з пащі вогонь. Він руйнував мій дім, мою сім'ю. Саме він забрав на своїх крилах спокій і мир мого дитинства. Маленька сльоза сама побігла по щоці.
З важкими думками і незрозумілим смутком що навис наді мною я зачинила двері своєї кімнатки. Не роздягаючись — як є — так і впала на ліжко. Це були нелегкі дні. Мені просто варто відпочити.
Гуркіт у двері змусив розкрити очі. Абияк пригладила розтріпане волосся і пішла відчиняти невгамовному відвідувачу.
— Ти? — на порозі стояв Теренз. Хлопець натужно дихав і тримав бік — з-під руки дракона було видно криваву пляму.
— Допоможи! — я притримала дракона який почав осідати прямо на мене.
— Допоможи?! Та тобі потрібно до лазарету! — він підняв свої золоті очі на мене.
— Будь ласка, — пронизливий погляд змушував слухати а не зачиняти двері просто зараз. — Потрібно все зробити тихо. Ніхто не повинен знати про поранення.
Тихо чортихнувшись, я допомогла йому дійти до кімнати та лягти на моє ліжко. Варто надати першу допомогу від втрати крові — і вже тоді розбиратися що з ним робити.
Вже звично і в швидкому темпі я приступила до діла. Безжально розірвала сорочку хлопця, нею ж витерла зайву кров і зупинила її своєю магією. Поринула у роботу. Це завжди було легко. Дезінфекція, далі закляття знеболення — тоді саме болюче.
— Приготуйся, буде неприємно, — попередила хлопця і почала загоювати рану. Чимало сили довелось вкласти щоб він завтра зміг встати з ліжка. Але біль завтра доведеться терпіти якщо він планує рухатися. А він планує — я чомусь була в цьому впевнена.
Коли закінчила — почула полегшений видих.
— Дякую тобі. Я обов'язково знайду чим віддячити!
Мій погляд пройшовся по дракону. Сильне тренованe тіло — кожен м'яз кричав наскільки його володар любить спорт. Рен буквально був машиною що тренувалась кожного дня. Цікаво хто зміг нанести йому таке поранення. Я вже ледь не запитала — але вчасно закрила рота. Ну який мій клопіт у тому. З цим хлопцем завжди щось не так. Навіщо мені зайві проблеми — своїх вистачить. Допомогла бо по-іншому просто не можу. А далі нехай сам вирішує свої проблеми — аби від мене тримався подалі.
— Відпочивай — ще добрих дві години ти не зможеш підвестися, — золото його очей ледь помітно блиснуло у напівприкритих повіках.
— Навіть не поставиш питання? — хрипкий голос змушував бігти табун мурашок по моїй шкірі.
— Навіщо? Ти ніколи не давав жодної відповіді на мої питання.
— Не варто перебільшувати. Я чудово пам'ятаю як одного разу дав тобі чіткі відповіді.
— Це ти про вечір балу? — мій голос був повний неприкритого сарказму.
— Я не винен що ти не забажала дослухати до кінця...
Я пирхнула.
— Слухати що? Те що зарозуміла ельфійка? Чи що повна дура яка ще про щось мріє?!
Хлопець спробував піднятися — на що безцеремонно обома руками відштовхнула його назад на ліжко. З його горла вирвався стогін повний болю.
— Здається я чітко сказала лежати дві години! Навіщо було приходити і витрачати мій час і сили, якщо все одно збираєшся стекти кров'ю?! — різко відвернулась від нього і руки самі залізли в кишеню торкаючись амулету.
— Досі тримаєш свою цяцьку поруч?
— Це не твоє діло, — я була зла — навіть дуже. Тому розвернулась і вийшла з кімнати, кинувши дракону прямо з порогу:
— Повернусь за три години — і сподіваюся що тебе вже тут не буде!
Таяна — саме вона мене прийме на ці довгі три години. Їй не доведеться нічого пояснювати — дівчина просто допоможе, підтримає і не задаватиме зайвих питань.