***

Ельфи теж люди

По схилу дерлася дитина незрозумілої статі. Світловолоса і симпатична, як янголятко. Вона ніжно притискала до себе кошик обв'язаний хусткою і голосно матюкалася.

— Палевно, — сказав Якке, сім разів переглянувши запис.

Гаразд, слова, які дітям знати не належить. Але коли дитина на рівній поверхні починала крокувати як чоловік, запідозрити в ній сестру Червоної Шапочки було складно. Тут уже прикидайся, не прикидайся, будь-хто, хто побачить, відразу зрозуміє, що грає не дитина. Керувати жіночим персонажем і те було легше. Мало які жінки трапляються. Бувають доволі мужикуваті.

Ось і геніальний план. І мінуси гри з повним зануренням. Якого персонажа не вибереш, все одно поводитимешся як звик, плюс згладжування. Тому з дитини не вийде дорослого персонажа, а з дорослого дитячого. Рухається дивно.

— Доведеться знову просити про позику, — зітхнув. — Вони ще пошкодують, що не погодились на пропозицію. Уявили про себе. Але гра буде цікавою.

***

— Вийде?

— Дурниця. Лише фільтр прикрутити, і рухатимешся як дуже спритна дитина. Це навіть не порушення. Натовпи мужиків блукають у жіночому образі, а дівок — у чоловічому, і ніхто їх не чіпає.

— Лише фільтр прикрутити, — передражнив Якке друга, вийшовши надвір. — Розбирався би я в цьому всьому… Але нічого, я своє по-іншому візьму. Моє обличчя їм не сподобалося. Дратують.

Якби ці світлонароджені не заговорили про обличчя, він би їх не чіпав. Дрібний у них насправді квест. Зібрати частини головоломки та отримати карту. Карту щорічно по тридцять груп отримують і знаходять скарб. Скриня із золотом. Якщо це золото поділити на групу, виявляєш, що його небагато. Але новачки ведуться і навіть радіють. Поки що не зрозуміють, що за витрачений час могли заробити більше.

Але тепер обікрасти їх – справа честі.

Самі винні.

***

Світловолоса дитина в зеленому береті, похитуючи кошиком, увійшла до банку. Підвівшись навшпиньки, постукала по стійці і широко посміхнулася людині. Стандартний ботоперс. Він не здивувався нічому. Ні тому, що дитина прийшла за сувоєм із кодом, який їй «подарували». Ні тому, що дитина перебуває в місті, де їй нічого робити. Тут дітей-гравців взагалі немає, їх просто не пустять. Для дітей є свої сектори, пасторально-казкові.

Побувавши в банку, дитина покинула місто і, весело насвистуючи, вирушила в страшну-страшну ущелину. Такий собі лабіринт зі скель, з чудовиськами та сюрпризами, поблукавши по якому, можна знайти частину головоломки. Темний та похмурий лабіринт. Притулок духу мертвого орка-шамана. В ущелини була якась хитромудра назва, але гравці обізвали її Мордором. А що, камінь досить темний, щоб вважатися чорним. Вдалині височить вулкан, час від часу стріляючи в небо іскрами і підозріло димлячи. І першими туди поперлися хобіти. Дві штуки. Так кажуть, а там хто знає, як воно було насправді. Може, хтось пожартував.

У цьому лабіринті є лише один правильний шлях. Про який знає багато хто. І якби бовдури, що зображають ельфів, замість того, щоб пертися напролом, спочатку пошукали на форумах, спокійно могли б купити карту. Задешево. І не втрачали б цілий місяць. Але дядько Якке добрий, дядько Якке підкинув їм карту, раз самі не в змозі її знайти.

Тепер дядько Якке сидів на скелі недалеко від печери і сподівався, що ельфи одразу підуть картою. А то мало, може вони дуже недовірливі. Або їм подобається вмирати в лапах монстрів ущелини. Світлонароджені, вони всі дивні, а ці особливо. Мабуть тому ельфів і вибирають.

Сиділа дитина в зеленому береті на скелі довго і майже втратила надію, що дурнуватий план спрацював, як почув голоси.

***

— Мама!

Загорлали нагорі тоненьким голоском, і на голову Анторіону впало щось дрібне, але голосне. Бідолаха охнув і негарно впав обличчям в камінь.

— Мама! — запищало йому у вухо дитина, що сиділа на спині.

Ельфи, готові атакувати хтось чим, переглянулися.

— Дитино, ти як сюди потрапила? — похмуро запитав Ельф У Зеленому. Його так і звали. Він вдавав, що не має права на ім'я після того, як був вигнаний із Срібних Лугів, але друзі підозрювали, що просто не зміг собі ім'я придумати.

— Я з поні впав! — відчайдушно заволала дитина, розмахуючи кошиком. — Тітки чаклуни, відчаруйте мене назад! Вони ж усіх кішок спіймають і мені нічого не дістанеться!

Тітки-чаклуни, більшість із яких були дядьками, знову переглянулися. А потім подивилися на самого симпатичного.

— Що?! — непідробно здивувався єдиний у групі маг. — Я цього не робив, я й не зміг би зробити. Напевно, знову баг. Гра перевантажена. Я чув про такі випадки.

Якке захопився — ельф-всезнайко, хто б подумав.

— І що нам робити? Це не непис, одразу видно,— задумливо поскріб маківку Анторіон.

Якке мало не захихотів. Теж ще ельф. Світлий. Блохастий.

— Ходімо далі, його витягнуть і без нас, — сказала Алорель.

На неї подивилися несхвально.

— Мені страшно, — пискнула фальшива дитина, розмірковуючи про те, чи вдасться заплакати про всяк випадок.

— Ми не можемо його тут кинути, — вирішив Ельф У Зеленому.

— Ну, так, давайте постоїмо, втратимо час. Мені до іспиту готуватися треба! — не погодилася Алорель.

Дитина тихенько хрюкнула, але на щастя для неї, це було схоже на схлип.

— Ну, треба щось зробити, — несміливо сказала Таніель.

— Треба, — погодився Ельф У Зеленому.

— Ага, давайте станемо в коло і покличемо бога гри, — роздратовано тупнула Алорель. — Ну, ставайте і почали. Три-чотири! Гейм-ма-стер!

Кричати разом із нею ніхто не став, але на небо навіщось подивилися.

Дитина сиділа на землі, ткнувшись обличчям у коліна. Плечі її тремтіли. Ельфи подумали, що дитина плаче. І навіть не помилились. У Якке від беззвучного сміху вже сльози текли.

Світлонароджені! Коміки!

— Треба взяти його з собою, — тихенько сказала Таніель.