Розділ 3.5

Демони навіть не подумали притримати своїх верхових вовків. Заскочивши в селище, вони випустили тонкі сріблясті сіті, явно збираючись упіймати не тільки старого, а й дітей і двох дивного виду чужинців.

Поривом чистої магії Ель відкинула сіті назад. Одна з них так гарно відбилась, що потрапила на демона, який її запустив і вибила його із сідла.

За мить Ель уже відділила його голову від тіла.

Чорний вовк збив Ель з ніг, зуби клацнули коло шиї, але в останню мить Ель встигла піймати його погляд і підкорити. Два удари серця і вовк кинувся на бикоголового демона, вибиваючи його із сідла і рвучи груди та шию.

Ледве встигла піднятися з землі, як перед обличчям просвистіли кігті демониці. Кожен довжиною з чималеньку шаблю. Шість пальців на долоні — шість шабель.

— Навіть у мене коротші! — Ель відстрибнула на три кроки і вихопила меча.

Дістати демоницю було складно: швидкість, з якою вона рухалась,  майже не поступалася швидкості Ель. Один удар вона пропустила, і живіт пересікли шість глибоких ран, які хоч і почали відразу гоїтися, але все ж позбавили Ель потрібної спритності.

— Щоб тебе!

Нічим, окрім удачі не можна було пояснити, що в такому стані вона все ж зуміла дістати демоницю мечем. Першим ударом вдалося відітнути противниці кисть. Демониця відсахнулася, і Ель скористалася цим, що другим ударом пробити їй горло.

Демониця упала, затискаючи поранене горло. А не погана в неї регенерація… Ель не стала чекати, доки рана затягнеться. І демониця зможе продовжити бій. Двома ударами вона відрубала їй голову. Оглянулась. Три демона лежали мертві, підкорений вовк гарчав на інших трьох, не підпускаючи їх до битви. Звірі ходили колом, не зводячи погляду один з одного.

В пару кроків від них Лгоїн намагався здолати бикоголового. Сили були майже рівні. У ельфа ліва рука теліпалася, як чужа — демон добряче рубанув по ній, ледве не відсік повністю. Нічого, приросте. Рогатому теж дісталося: його тіло вкривали десятки порізів, які кровоточили, поступово ослабляючи демона. Здохне, нікуди не дінеться.

Ель зосередила увагу на вовках. По черзі ловила погляд кожного, впливала на волю, змушуючи ставити свої накази понад усе. Коли вся четвірка покірно усілася коло її ніг, Ель знову згадала про свого упиря. Лгоїн стояв, важко спираючись на меч. Рука так і теліпалася на шматку шкіри, зате бикоголовий лежав мертвий.

— І чого ти чекаєш?

— Що?

— Тобі потрібно відновити сили і зцілити руку. Ти упир, то і веди себе відповідно.

— Ні!

— Змирись. Раджу почати з серця та печінки.

— Ні!

— Їж!

Противитися її наказам упир не міг. Але його повний ненависті погляд був достатньо красномовний.

— Будете чекати наступних демонів чи все ж спробуєте дістатись найближчого міста? — запитала Ель в старого. — Та не треба з таким жахом на мене дивитися. Малий, загаси вогонь, він тобі не допоможе, якщо я захочу втілити ваші побоювання.

Ель повернулася до свого звичного вигляду, але відсутність крил, кігтів та гострих ікл не заспокоїла людей.

— Ми не дійдемо, — зрештою відповів старий. — Демони наздоженуть нас. Крім цих є й інші. Вони прийдуть, коли зрозуміють, що попередній загін не повернеться. Я намагався врятувати дітей. Завдяки захисним знакам демони не знали про них, але тепер…

— Я тебе зрозуміла. Він вас проведе, — Ель кивнула на Лгоїна. — Ой, тільки не треба ставитися до нього з відразою і страхом. Він непоганий ельф і упирем став випадково. Сам, він, звісно, багатьох демонів не здолає, але я з ним вовків відправлю. Їх теж не треба боятися. Вони будуть підпорядковуватись Лгоїну, а він у нас душа чесна і благородна. Чуєш, Лгоїне? Доведеш цих нещасних до безпечного місця, а далі як хочеш. Можеш мене знайти, якщо встигнеш, а можеш жити, як сам забажаєш. Зрозумів? От і добре.