Розділ 3.3

3.3

Вітер знайшовся зліва. В мурі, високо над землею, аж там, в неіснуючому небі, була печера, вхід в яку завалили камінням. Варто було його здвинути, як з печери вирвався смерч. Він пронісся над світом мертвих, розпорошуючи душі, і стих, поступово перетворюючись на тихий вітерець. От і добре. Тепер — вогонь.

За відчуттями вогонь ховався глибоко під землею аж на іншому кінці безмежного плато. Ель ледве вистачило сили дотягнутися до нього.

Треба було випити ту ненавчену паладинку.

На те, щоб підняти пласт землі, дозволяючи полум’яній стихії вирватися на волю, Ель витратила останні сили.

Все, тепер голодного шалу не уникнути.

Одначе стихії вона звільняла недаремно. Варто було докласти невелике вольове зусилля, як вогонь, вода, земля і повітря закрутилися довкола неї в різнокольоровий смерч, допомагаючи втілитися.

— Чудово, — Ель поглянула на свої долоні. Не те, щоб візуально щось змінилося, однак відчуття стали більш насичені та яскраві. — Тепер ходу звідси, а то якби Грегорі з Філом не захотіли перевірити на мені дієвість своїх мечів.

Рухатися стало важко. Ходити світом мертвих маючи фізичне тіло зовсім не те, що пурхати безтілесною душею. Ще й голод дошкуляв. Запаморочення накривало хвилями, і доводилося докладати зусиль, щоб розуміти де вона і що робить. Ель вийшла по мокрому руслу, кілька разів упавши в багнюку.

— Хай йому грець! Коли вже тут буде лад?

Вона вибралася на берег. По сухому йти набагато зручніше. Головне, нікого не зустріти, бо наслідки будуть непередбачувані.

Чи можна ошаліти в потойбіччі? Краще не знати…

Ель йшла навмання. Сил на те, щоб розрахувати точку виходу не залишилося. Головне — вийти за межі того місця, де її тримали на ланцюгу.  Перші ж розумні, які трапляться їй на шляху — помруть. Їх трохи шкода, але криваве безумство не спинити. Голодний вампір не розбирає хто друг, хто ворог. Голодний вампір — п’є кров, забирає життя. Для сотника таке знайомство було б цікавим досвідом. Зміг би порівняти вампіра зі стригою… От тільки пережити цю зустріч йому б не вдалося. Любитель голодних демонів. Дурень.

Перш, ніж розум затьмарився остаточно, Ель зробила крок у світ живих.

Отямилась вона серед трупів. Очікувано. То кому ж не пощастило цього разу?

Трійка демонів з крилами і рогами. Три озброєних чоловіка та  дві напівроздягнені дівчини. Усі мертві з рваними ранами на горлі, грудях, один із чоловіків узагалі із відірваною рукою.

— Цього разу ти появилася ефектно, демонице.

— Я не демон, я вампір. — Ель витерла кров з губ і оглянулася на голос. — Ти мав би бути мертвим.

— Мав би, — погодився Лгоїн і просунув руку в діру, яка красувалася у нього в грудях. — Поясниш, чому я ще живий?

— Ти не живий. Ти — упир.

Ель підвелася, послизнулася на місиві з нутрощів, і підійшла до Лгоїна. Ельф стояв, ліниво притулившись до дерева. Діра в його грудях була наскрізною: мертва плоть не поспішала загоюватися.

— Пробач, я мусила потурбуватися, щоб ти відійшов у світ мертвих. Зазвичай, щоб створити упиря, потрібно добряче постаратися і вбухати прорву енергії. Я не врахувала, як у легко у вас тут з’являються неупокоєні різних видів і форм.

— То я — помилка?

— Звісно, що так. Розкажеш, як ти  тут опинився? — вона обвела поглядом заляпану кров’ю галявину, в центрі якої не дуже акуратною купою лежали вперемішку тіла демонів і людей.

— Мене тягнуло кудись. Я так розумію, що до тебе, — Лгоїн глянув на Ель з під лоба. На обличчі промайнув вираз, наче він хотів сказати щось інше.

— Так. Кожен упир прагне бути поряд з вампіром, який його створив. Я твоя господиня, і ти фізично не можеш мене не слухатися. Тож не дивуйся і розповідай.

— Я погано розумів, що відбувається. Свідомість поверталася уривками. Я йшов, тому що щось всередині мене вимагало рухатися вперед.

— Як ти вгамовував голод?

— З’їв дорогою кота і двох кроликів. Сирими, — ельфа пересмикнуло від згадки.

— Розповідай далі.

— Та нічого розповідати. Дістався цього гаю, зіткнувся з демонами. Вони он якраз оргію влаштували, людей вбили. Хотіли мене на живучість перевірити, аж тут ти наче з повітря виткалась. Я не встиг зрозуміти , що й до чого, як ти вже їм горлянки прокусила  кров випила.

— У мене був шалений апетит. Тобі теж незавадить попвнити сили. Йди і поїж.

— Їх?! Ні! Я що, по-твоєму, трупожер?

— Так. Щоб бути повним сил ти маєш пити кров і їсти плоть розумних або магічних істот. Краще і розумних, і магічних. Так що йди і підживись. Хоча б діра в грудях заросте.