Розділ 3.2

Джерело ледве-ледве відчувалося, але ще існувало. Демони не встигли висушити його, і це давало надію на відновлення потойбіччя. Довелося напружитися, щоб здвинути пласт землю, а потім ще й підняти здоровенну брилу і відкинути її геть. Попри очікування, джерело не хлинуло в русло розбурханим потоком, а потекло повільною тоненькою цівочкою. Що ж, навіть це краще, ніж нічого.

— Ти знову тут.

До Ель підійшов Грегорі, за яким вервечкою тягнулися душі померлих.

— Я вам річку відновила.

— Нащо?

— Енергія смерті повинна циркулювати світом вільно. Це частина буття. Бачиш монету? — Ель дістала з кишені гонор. — Одна сторона — це енергія життя, друга — смерті. Як прибрати одну зі сторін? Навіть розрізавши монету навпіл, отримаєш лише дві тонкі і ламкі половинки.

Ель тонким струменем магії розділила гонор на дві плоскі частини.

— Нам не вистачить одного човна , — Грегорі подивився на Філіпа, який теж вів кілька десятків душ до русла.

— Тут не дуже глибоко, можна брести. Або можете створити стільки човнів, стільки буде потрібно.

— Створити?

— Ви з Філіпом обрали роль провідників. В межах цієї ролі світ буде вам коритися.

Ель, не прощаючись, повернулася в тіло і відразу заснула. Звільнення джерела коштувало їй майже всіх сил.

Прокинулась Ель голодною настільки, що щелепу зводило і розум туманився. Погано. Якщо голод візьме гору, то вона не спиниться, доки не виріже усіх, до кого зможе дотягнутися. Вампіра в кривавому шалі навіть стримуючі печаті не завжди можуть спинити, а тут усього лише руна. Ель ще раз перевірила ланцюг. Сумнівно, що маг, який малював руни, сильніший за неї, а отже шал цей ланцюг не стримає. В стані спокою вона могла б потриматися довго, але витрачаючи сили на те, щоб ріднитися з потойбіччям і отримати можливість знаходитися в ньому фізично, вона ошаліти раніше, ніж  закінчиться встановлений Холодним.

Знову переживати повну втрату самоконтролю Ель не хотіла. Отже, раз голод неминучий, потрібно вкластися на повну і піти через потойбіччя. Відпочивати ніколи.

Ель знову поринула в транс.

І знову той самий берег пересохлої річки. Дно вогке, але води ще не видно. Мабуть, незручно по цьому багну йти, але то вже не її турботи.

Тіло знову не вдалося перенести до себе. Що б його ще зробити, щоб місцеве потойбіччя сприйняло її за свою?

Щоб переродитися, душа повинна пройти крізь чотири стихії.  Ель окинула поглядом безкінечний простір навкруги. Земля — суха, але є. Вода — відновлюється. Ель неохоче подивилася на болотисте русло річки. Можливо, якщо вона розбереться в якому стані тут повітря і вогонь, то потойбіччя достатньо просочиться її силою, щоб пропустити в себе фізичне тіло.

Довелося лізти в багно. Брести по вологому руслу, з натугою витягуючи ноги, бо мокра земля так і норовила проковтнути ноги мало не до колін. Грегорі і Філіпу можна тільки поспівчувати. Вони цим шляхом змушені постійно ходити.

По той бік скелі мало що змінилося. Хіба що душ стало більше. Стоять, як стовпи туману. Ледь-ледь хитаються. Деякі бродять туди-сюди без цілі і сенсу. Вітру немає. Вогню теж. Довго вони тут будуть минуле життя скидати.

Леоніла пішла на переродження одразу, а от іншим так не пощастило. Свт мертвих більше не був порожнім, і йому бракувало сил, щоб функціонувати і виконувати своє призначення. Все ж, демони добряче виснажили цей світ, недовго йому залишилося.