Розділ 2.5

Після смерті паладини рухалися повільніше, ніж при житті, і тільки це дозволило Ель знову вкласти їх на землю. Одного знову пришпилили до землі мечем, а другого придавила власною вагою.

— Я хочу знати, що заважає вам спокійно гнити.

Вона знову нанесла на лоб кожному зомбі стримуючу руну, але цього разу вирішила цим не обмежуватися.

Чим може зашкодити короткий транс? Одна коротка мандрівка на ту сторону, тільки щоб поглянути, що заважає душам піти, що вони вимушені повертатися знову і знову.

Про безпеку Ель все ж подбала: захисне коло ніколи не буде зайвим, особливо у незнайомих місцях.

У потойбіччі було так само порожньо, як і минулого разу. Але звідси Ель змогла роздивитися, у якому стані находяться душі убитих нею паладинів.

Не до кінця розщеплені на три частини, вони застрягли в тілах без найменшої іскри життя, як в болоті, і не могли вибратися звідти, хоч і смикалися.

Ель висмикнула обох. Зробила цілісними. І тут же отримала два удари мечем.

— Агов!

Ще двічі примарні леза пройшли крізь її тіло.

— Ви мене тут не вб’єте.

Паладини не зупинялися.

— Це взагалі не так робиться.

Марно.

— Добре, я почекаю. Маю пару хвилин.

Нарешті. Паладини відступили на крок, припинили розмахувати зброєю і огляділись.

— Ви в потойбіччі. Десь тут має бути шлях у світ мертвих. За нормальних обставин, уже спрацював би перехід, і вибули б на шляху до нового народження. Але у вашому світі все неправильно.

— Хто ти?

— Ельфей. Я не демон, я вампір. Я взагалі з іншого світу, шукаю давніх знайомих. Як знайду, обов’язково спитаю, що вони тут забули.

— Потойбіччя? — той, що трохи старше, роззирнувся по сторонам.

— Вона нас вбила, — блондинистий хлопець знову підняв меча.

— Ти мені ним нічого не зробиш.

— Що тут відбувається? — старший помітив мацак.

— Наскільки я розумію, цей демон вбиває ваш світ. Ні, ти йому нічого не зробиш, не стискай з такою надією меча. Твоя залізяка тут не допоможе. Та й не можна отак раз — і відрубати мацак. Серце світу цього не витримає і зупиниться. Процес затягнувся, загибель неминуче.

— Це неправильно. Я повинен діяти.

— То переродись героєм з божественною силою, — Ель смикнула плечами. — Це твоє життя скінчилося. Ходімо краще поглянемо, як вам дістатися світу мертвих. Як він, до речі, у вас називається?

— У мертвих немає свого світу.

— О, то все настільки погано? Мені вже самій цікаво, що тут і до чого.

— Ти — демон, — не вгавав молодший.

— Я вже говорила, що ні.

— Якщо хтось виглядає, як демон, веде себе, як демон, і має темну магію, то він чи вона є демоном!

— Демони вбивають демонів?

— Демонам байдуже, кого вбивати.

— Хлопче, я розумію, що тобі було неприємно так рано померти, але я лише захищалася. Але я на вас зла не тримаю і навіть готова допомогти. Треба ж розібратися, що заважає вам упокоїтися. І, здається мені, причина кроїться тут, в потойбіччі. Так що йдіть за мною, і я проведу вас до кращого життя. Або ні. Врешті-решт карму і спокуту ніхто не відміняв. Комфортність перебування в загробному житті завжди залежить від ваших вчинків.

Ель пішла уперед, інтуїтивно відчуваючи, куди і як треба рухатися. От оце пересохле русло дуже вже нагадує останню купіль для душ. Тільки де вода?

Позаду сперечалися паладини, молодший все ще хотів спробувати убити «демона», або хоча б піти у протилежному напрямку, а то і зовсім спробувати убити «демона, що п’є соки світу». Але старший був розважливіший і спиняв блондинистого від дурних вчинків.

Посеред шляху несподівано виникла скеля. Ось її не було, аж раз — стоїть.

— О, ця непередбачуваний ландшафт потойбіччя! Що у нас тут? — Ель з цікавістю підійшла ближче. Скеля, наче кам’яна   стіна, перекривала річку і шлях в обидва боки від неї.

— Глухий кут, — сказав старший паладин, теж з цікавістю розглядаючи перешкоду.

— Не впевнена, що варто шукати шляхи обходу. Їх може і не бути, — Ель показала на місце, яке здалося їй підозрілим. — Бачиш? Он там, наче уламком закрили прохід. А в низу, в пересохлому руслі, видно уламки човна. Душі повинні були пливти тут. Потрібно прибрати той камінний корок.

Ель смикнула камінь за допомогою магії, той сидів міцно.

— А це вже цікаво, — вона подвоїла зусилля.

— Ти завела нас в пастку?  — не вгавав блондинистий.  

— Наче воно мені треба.

— Навіщо ти хочеш звільнити шлях? — запитав старший паладин.

— Щоб душі померлих могли йти туди, куди потрібно, а не сидіти без пам’яті в гниючих тілах. Чи вам подобаються зомбі і ви мріяли після смерті стати ними? Дайте мені кілька хвилин, і я приберу цю брилу.

— Ми можемо допомогти?

— Ні. Ви ж не володієте темними чарами. Ти світлий, твій друг — стихійник. Ви тут не допоможете.