Розділ 2.4

Вночі вбивати не рекомендується, бо мрець може прийти до свого кривдника за вірою. А цим двом навіть іти нікуди не треба було. Обидва паладина, яких Ель дві хвилини тому позбавила життя, встали і кинулися на неї.

Тримати Хлою під контролем і при цьому відбиватися від двох зомбі було незручно. Ель кинула в гномку сонне заклинання і зосередилася на неупокоєних.

Заклинання стазису на мертву плоть не подіяло, довелося вибивати землю у них з-під ніг. Мерці впали. Одного з них Ель пришпилила до землі, увігнавши меч нижче ключиці, і той заборсався, намагаючись звільнитися, та,на щастя, бракувало сил. Іншому скочила на груди, притискаючи своєю вагою, і кігтем нашкрябала на лобі руну спокою. Зомбі обм’якнув, повертаючись у стан чесно упокоєного трупа.

Тепер другий. Руна подіяла і на нього. Ель обтерла меч від крові, заховала його в піхви і знову повернулася до гномки. Зв’язала їй руки прихваченими обривками мотузки — як знала, що пригодяться, і зв’язала дівчині руки і ноги. Обшукала її і забрала зброю та знайдені амулети. Тепер можна і розбудити.

— Що тобі потрібно, демон?

— Я не демон, — Ель змінила бойову подобу, повертаючи собі людиноподібний вигляд.

— Демониця-перевертень.

— Мене звати Ельфей. Я темна чаклунки.

— Чаклунки не перетворюються на чудовиськ і не вбивають паладинів.

— Ви перші на мене напали. Я захищалась.

— Полювати на таких як ти, наше призначення, — задерла підборіддя Хлоя.

— Бачу, сперечатися з тобою марно. Скажи, ти чула щось про золотого дракона і фею?

— Ти та сама демониця, що шукає богів!

— Тобто «та сама»?

— Ти вбила того п’яницю в місті, що він на ранок встав і пішов різати сусідів. Добре, що Гройсель був поряд і запобіг нещастю.

— Я його упокоїла. Він не міг встати і піти, — нахмурилася Ель.

— Ні. Не можливо заспокоїти мерців. Тіло потрібно спалити, тільки після цього дух отримає свободу.

— Хочеш сказати, що душа не відправляється у світ мертвих, не проходить процедуру очищення, і не народжується повторно? У вас, звісно, світ на межі загибелі, але основні процеси повинні ж працювати. Душа не може бути постійно прив’язаною до мертвого тіла. Це як ходити постійно у брудному одязі і не мати змоги його змінити.

— Не варто тобі було убивати паладинів. Цю провину жодна спокута не загладить. Тож шлях до мудрості наших богів для тебе закритий назавжди.

—  Захочу — сама дізнаюсь. От тільки не подобається мені ваше потойбіччя. Хто з вашого світу силу тягне, знаєш?

— Ти і такі як ти.

— Я бачила, що є демон, який, мов кліщ, присмоктався до серця світу. Як його звати?

— Думаєш, я побоюся промовити вголос ім’я твого господаря?

— Я сама собі господиня. То хто цей демон?

— Варло-Грол. Золотий Дракон і мати Роса…

— Росяна.

— … билися з ним сім днів і сім ночей, і перемогли.  Ми, паладини, теж переможемо вас, дрібних демонів.

— Я не демон. І я втомилася це повторювати.

За спиною знову зашурхотіло.

— Та щоб вас коти з’їли і виблювали!

Ель ледве встигла відскочити від загребущих лап мертвих паладинів. Зомбі в цьому світі дійсно невгамовні!