Розділ 2.3

Зурочила. Шурхіт на межі слуху. Ель встигла ухилитися раніше, ніж усвідомила напад, а от Лгоїн — ні. Змієподібне тіло, що закінчувалося зубатою пащекою вдарило в груди ельфу, вириваючи шмат тіла.

Ель схопила тварюку за горло, відтягуючи від Лгоіна. Довелося випустити пазури, щоб відділити їй голову від хвоста.

От тільки ельфу це вже ніяк не могло допомогти.

— Я не цілитель. — Медичний набір в сумці був тільки один, і витрачати його на випадкового знайомого Ель не збиралася. — Допомогти можу хіба що евтаназією. Заспокойся, тихо.

Вона поклала руку на лоба помираючи, прибираючи больові відчуття. Дістала вологі серветки, гарно витерла шию і припала до яремної вени. Кілька хвилин і ельф помер.

— Нехай відійде душа у потойбіччя, а тіло стане поживою для землі.

Ель закрила йому очі і рушила далі. Через чверть години вона побачила огороджене частоколом село, мабуть, те саме, в якому хотів заночувати Лгоїн. Ель оминула поселення десятою дорогою.

До вечора встигла пройти достатньо. Люди їй на шляху трапились лише двічі, демони — жодного разу.

Ледве сонце сховалося за горизонтом, Ель обернулася в бойову подобу: вночі можна не боятися, що сонце опалить крила.

От тільки далеко полетіти не вдалося. Демон в рицарському обладунку з шоломом і фламбергом в руках чомусь вирішив, що крилата істота невідомого в їх світі виду — хороша здобич.

Меч у Ель був коротший, але демона це не врятувало. Нирнула під лезо, відбила магічну атаку, від якої так і несло духом гнилої плоті, і встромила меча демону під кадик.

У відповідь з живота демона відкрилася паща, яка майже дістала Ель своїми зубами. Довелося хапати той синюшний язик голою рукою, різко смикати, вириваючи з коренем, і, доки демон безладно хлопав крилами, стікаючи чорною рідиною, що заміняла йому кров, добивати потвору уже магією. Двох темних батогів вистачило, щоб тіло демона перетворилася на фарш і безладною купою впало на землю. Прямо в зарослі густих кущів.

Цікаво, демони тут теж перетворюються на зомбі? Ель приземлилась слідом.

Руку обпекло світле закляття. І з очей наче полуда спала: троє воїнів в захисних обладунках, з ніг голови заляпані кров’ю і брудом, стояли поряд з мертвим демоном. Демон скидався на змію, яка вбила Лгоїна, але був разів у двадцять крупніший. По його добре підсмаженому і порубаному тілі пройшли передсмертні судороги. На голову цьому змієві якраз і звалився той крилатий, якого Ель перетворила на фарш.

Бойова трійка. Ельф атакує, саме він і кинув те світле закляття, що обпекло руку, людина тримає щит, сильний маг, варто бути обережною з ним, і гном, з аурою мало не на півсотні кроків, слугує їм батарейкою. Класика.

Під час навчання у школі, саме Ель була вістрям, Росяна — щитом, а Геліос — джерелом.

— Я  не демон! — попередила воїнів Ель, піднімаючи захисні щити. — Поговорити не хочете?

Щит витримав черговий удар від ельфа. А цей нічого так, б’є чистим світлом, наче має нескінчений запас сил. Хоча з таким джерелом за спиною, можна собі ні в чому не відмовляти.

Розмови не вийде. Шкода.

Ель не церемонилась. Темний вихор зніс захист людського мага, як паперову обгортку. Вузько направлений смерч зламав його кістки і розтрощив череп. Сама ж вона в цей час дістала мечем ельфа. Один блискавичний удар в серце і той повалився замертво.

Залишився гном. Точніше, гномка. Битися вона вміла, а

ще виявилась вродженим паладином. Це ж треба, зустріти двох породжень світла за такий короткий термін. Якби сама не бачила помираюче серце світу, то подумала б, що у місцевих ще є шанс збороти демонів і вижити.

Світло засвітлювало і обпікало. Ель відкинула вбік ті атакуючі заклинання, що воїтелька застосувала проти неї, і, переборовши бажання заплющити очі, що сльозилися від нестерпного світла, упіймала її погляд.

Є.

Захисту від ментального впливу у дівчини не виявилося, якщо не рахувати пари бусин-амулетів, вплетених в руду бороду. Ніщо, для повного сил вампіра.

— Все добре. Ти в безпеці. Не треба боротися.

Дівчина припинила опиратися і застигла.

— Як тебе звати?

— Хлоя.

— Хто ти, Хлоє?

— Паладин бойової трійки, джерело.

— Що ти тут робиш?

— Ми оберігаємо спокій жителів Першого міста. Наша трійка патрулювала околиці і знищила великого змія. Це небезпечний демон, йому селяни приносили жертви і розкормили так, що ця потвора скоро могла перевтілитися у стооке лихо.

— Чому селяни не позвали вас, щоб убити демона? Чому кормили його?

Ель пригадала Лгоїна.

— Дехто вважає, що якщо прикормити одного сильного демона, то він буде відлякувати інших, і це убезпечить поселення краще, ніж захист паладинів Нас мало, і ми не завжди встигаємо вчасно.

— Пішки ходите?

— Ні.

— А як?

— У нас є пегаси.

— І де вони?

Хлоя зняла полуду, і трохи поодаль дійсно стояли, прив’язані до кущів, крилаті коні.

Позаду почувся шурхіт. А щоб!