Розділ 2. Дорожні знайомства

2.1

Відкладати пошук Ель не стала. Після світанку, коли ворота постоялого двору відчинилися, вона спокійно повернулася до своєї кімнати і дістала заповітну пляшечку. Капнула на язик її змістом і прислухалася до власних відчуттів.

Південь. Відгук, дуже слабкий, на межі сприйняття, прийшов саме звідти. Шкода, що їй не підвладна телепортація. А пройти через мембрану в інший світ і назад, сподіваючись, що пошук спрацює краще, ніж першого разу, марна трата часу і сил. Ближче, ніж зараз, перенестись уже не вийде, а от опинитися ще далі від своєї цілі — запросто. І так пощастило вийти на одному континенті з ними, а могло ж викинути і на протилежній півкулі.

Якщо перехід із світу в світ відбувся правильно, то при переході мандрівник отримував базове розуміння мовлення, як усного, так і письмового, а от точку виходу спрогнозувати було важко. Тільки дракони могли мандрувати світами з похибкою у кількасот метрів від запланованої точки виходу, усім іншим доводилося дякувати долі, якщо вони опинялися хоча б в сусідньому часовому поясі.

Визначившись з напрямком, Ель сіла на ліжко підібгавши під себе ноги, і поринула в медитацію. Перш, ніж йти далі, варто дізнатися, на чому цей світ стоїть. Далеко в ефірні потоки вона заходити не збиралася, але те, що мрець устав відразу після своєї смерті, а потім ще й не захотів швидко упокоюватись, наводило на невтішні думки.

У потойбіччі було порожньо. Ель опинилася посеред випаленої і потрісканої землі. З тріщин сочилася кров, яка пахла чомусь Геліосом і Росяною. Замість неба — сіра порожнеча. Ні духів, ні ненароджених душ, ні померлих, ні фамільярів, ні вартових — нікого. Навіть божественна енергія не відчувалася.

Вдалині пульсувало велике і червоне серце. Сорок драконів могли б встати один одному на голову і верхній все одно не міг би дістати лапами вершечка.  Серце билося нерівно, іноді здригалося від судом, а іноді — завмирало, наче забувши, що має рухатися. Чорна вена, більше схожа на мацак гігантського спрута, виходила з серця і зникала аж за горизонтом. Аура у цієї артерії була голодна і явно чужа.

Схоже, цьому світові зосталося недовго.

Ель продовжила блукати потойбіччям, але не знайшла ні натяку на богів чи подібних сутностей. Тільки переконалася в присутності надзвичайно сильного демона, який присмоктався до світу і тягнув з нього силу через ту саму чорну артерію.

Потрібно якомога швидше знайти друзів і тікати геть. Помирати разом з чужим світом, що став годівницею для демона, Ель не збиралася.

Розплющивши очі, вона шумно видихнула. Довгі тіні повзли по стінах, натякаючи, що день закінчився. З часом у цьому світі явно щось не ладиться. Наче тільки хвилину тому поринула в медитацію, та й гуляла, якщо вірити внутрішньому годиннику, не дуже довго, а на тобі. Навіть поїсти сьогодні не встигла. А організм своє вимагає, та й на полювання час, бо донорську кров тут придбати ніде.

Відправлятися в дорогу в сутінках виглядало б надто підозріло для місцевих, то ж решту дня Ель витратила на те, щоб поїсти і відпочити. Вона придбала харчі в дорогу, треба ж підтримувати тіло звичайною їжею, і лягла спати.