Розділ 1. 5

— Ти демон! Не їж мого сина.

— Чого це раптом я знову демон?

— Ти не заходила, доки я не запросила.. Я дурна…

— Це співпадіння, не вигадуй дурниць, — може, все таки скуштувати її крові?

— Ні.

— Думай як хочеш, а я піду.

— Ти ж тепер будь-коли зможеш повернутися… і вбити нас.

— Якби хотіла, то вже це зробила б.

Ель поставила перевернутий стілець і сіла на нього. Той скрипнув і похитнувся. Меблі в цій халупі такі ж нікчемні, як і все інше. Темрява, яку ледве розганяв слабенький каганець на підвіконні, не могла приховати пануючий в господі безлад. Схоже, в п’яному угарі чоловік розніс усе, до чого зміг дотягнутися.

Жінка віднесла зморену дитину спати на піч і вкрила ковдрою.

— Чому ти не навчалася магії?

— Яке це має значення? — жінка втомлено сіла на другий стілець, сперлася ліктями на стіл і обвела поглядом кімнату. Приречено закрила обличчя руками і тяжко видихнула.

Але Ель не збиралася її залишати, не розпитавши хоч трохи про цей світ. Все одно жінка вже записала свою рятівницю до місцевих демонів, то ж уже пізно боятися викрити свою інакшість.

— Намальовані тобою охоронні знаки мають силу, хоча видно, що ти наповнювала їх неусвідомлено.

— Залиш мене.

— Я приїхала здалеку. Дай відповіді на мої запитання, і я піду.

— Моя мати навчалася в капищі, але закохалася і втекла. Вона говорила, що я маю дар і збиралася віддати мене на навчання, коли я підросту. Але вона померла. Батько одружився вдруге, а потім теж помер. Я думала, що Павл кохає мене, і ми будемо щасливі разом…

Вона затулила обличчя руками і схлипнула.

— Ти щось чула про дракона і фею? Історії, казки, побрехеньки? Можливо, ходять чутки про чоловіка, який обертається на крилате чудовисько і красуню, що змінює колір волосся і має за плечами ефірні крила?

— Ти маєш на увазі Золотого Дракона і Милостиву матір Росу?

— Можливо. Але я не місцева, то ж буду рада, якщо ти мені про них розкажеш.

— Демон, який хоче дізнатися про богів? — жінка із здивуванням подивилася на Ель.

— Розкажи мені.

— Вони прийшли в наш світ, щоб урятувати. То був страшний час, коли мертві ходили полювали на живих. Але Дракон дав нам подих життя, а Мати Роса навчила магів зцілювати. З приходом божеств Темна епоха закінчилася. Вони навчили нас протистояти демонам і нежиті. Я покажу! Моя мати, коли тікала, взяла напам’ять їхнє зображення. Фавл не знав, де я його ховаю, а то давно пропив би…

Вона кинулася в куток, одна з дошок легко піддалася, і жінка дістала згорток. Всередині ховався малюнок. На шкіряному полотні невідомий художник намалював двох людей: чоловіка у блискучому обладунку та жінку, із волоссям кольору веселки. На Геліоса і Росяну ці двоє взагалі не були схожі, але Ель це не хвилювало. Вона знала, що схожість портрета з оригіналом цілком і повністю залежить від волі і майстерності художника..

— Ти знаєш, де вони живуть?

— Дракон і Роса розчинилися в землі і повітрі. Але вони втіляться знову, коли людству знадобиться допомога.

— Зрозуміло. Цікава історія, —Ель встала і рушила до дверей. — Дякую за розповідь.

Вона вийшла з будинку і без поспіху рушила до «Тлустої Марти». В тому, що місцеві, не обтяжені розумом і магічною обдарованістю люди, могла сприйняти дракона і фею за божественних істот, не було нічого дивного. Але цей факт, навіть якщо він був правдивий, ніяк не міг допомогти відшукати Росю і Геліоса.

Доведеться все ж використати флакончик із кров’ю Росяни. Це дозволить хоча б приблизно встановити, в якій частині світу проводити пошуки.